Дощі осінні – сльози Навсікаї,
Останній міф жовтавої пори,
Затягують прозорість небокраю,
В тонку печаль туманної жури.
Потрапив час в сантиметрову кому,
Й секундами сакрально дріботить,
Зануривши у дещо невідоме,
Ще теплу пам'ять, вкраплену в блакить…
Покрова журавлям помиє ноги,
І стане клин частиною небес,
Тієї незнайомої дороги,
Де досвіток,ледь народившись, скрес.
Нехай сира сьогодні пісня неба,
Та вогник лип, немов маяк, горить,
Дощі осінні на Покрову треба,
Щоб до кінця збагнути вічну мить.