Сонечко любе, де ти було?
Чому для мене так пізно зійшло?
Невже проміння своє розгубило,
Чи, може, забуло, що тебе я любила?
Квіточко мила, де ти сховалась?
Чи лютого холоду, може, злякалась?
Невже пелюстки під снігом зів"яли?
А я тебе, квіточко, щиро кохала.
Зіронько ясна, вийди з-за хмари,
Може удвох пошукаємо пари.
Будем радіти, втішатись весною,
А вранці полину я в небо з тобою.
Біла лебідко, пташко чарівна,
Ти величава, наче царівна.
Дай мені вірності трохи й добра,
Щоб я потрібною завжди була.
Небо безхмарне, блакить у воді,
Квіти і трави - роки молоді -
Навіть земля, що намокла росою,-
Все величаве, все пахне красою!
Сонечко, квіточка, зіронька - щастя!
Були завжди ви для мене прекрасні.
Тільки той, хто надмір захопився собою,
Каже, що я несумісна з красою.
