Я навіть не фаворит свого життя.
Я в ньому напевно як і всюди приблуда,
Й допоки тече по жилах душа,
Доти складатиму свого вірша,
Я житиму в снах, їх на мене ще буде…
Я певно не знав, коли йшов на ту вись,
Навіщо мені і що з того буде.
Я йшов і благав зупинитися мить,
Я вірив, що поряд ти будеш навік,
Зі мною дивитись на світ без ілюзій!
Й коли відчуття, що безлика приблуда,
Мені принесли розуміння того,
Що я не зумію лишитися в небі,
Що вже не відчую кохання твого -
Я знав що ілюзії вияв лихого!
Та все ж...
Без них і не жив би.
Не знав би життя.
І подих не мав би.
То доля лиха!
