« Ты душу целовал… и обнимал словами!
Струилась нега, словно вешняя капель…
И вдохновение лилось стихами!
И вдруг… среди весны — метель!
Вдруг холодом повеяло мгновенно,
Как будто не было той сказки… милых грёз…
Душа в комок свернулась… стала бренной…
И опустилась с неба стебельком без роз…»
Наталья Калиновська
Ти про кохання більше не кажи…
Звучить соната «Місячна» для двох….
Було кохання, видно, стало – епізод…
Втрачати – не стрічати літо без турбот…
Заме’ла стежки різнобарвним листям осінь…
Зів»ялії троянди у душі…
Залишився в душі оголеного щему спогад…
Іди. Не мій ти більше. Не проси…
І білим снігом замете усі дороги…
Прозорим крижаним корсетом ляже лід…
Що було серцю милим – не збулося …
Пройде зима набатом по душі …
Весною все прокинеться для щастя…
Зазеленіє, зарум»яниться, позве…
Сонати «Місячної» ніжні, вічні звуки …
У світ для тільки двох знов понесе …
09.08.2016
гарно
