Я – дзеркало, що відбиває тінь
І прояви затаєних емоцій.
У вогнище добавилось полін,
Сяйнула діамантами на сонці.
В мені згасають видимі зірки,
Дощами плаче сум глевких туманів,
Як на плечах несу тяжкі думки,
Від радості - цвіту п’янким тюльпаном.
Коли набридне зміна сцен і мін,
Кинь забуттям у гладь мого обличчя,
Я скорчуся в одному з поколінь
І упаду додолу блискавично.
Не знаю, чи страждають дзеркала,
Коли їх прикривають після смерті,
Наснилося, що болем потекла
Лавина тріщин на моєму серці.
15.02.2016
Якщо це гладь дзеркала,то добре,але,коли я читаю"гладь обличчя",то в уяві чомусь постають пласкі обличчя воїнів Чингіз-хана... Отакі смішні асоціації.Все,мовчу.
Оксана Дністран відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Якщо брати до уваги, що гладь - це рівна, гладка поверхня, то у Вас цілком добре спрацьовує уява.
А у мене вона спрацювала трохи в іншу сторону - від гри слів і міксу образів - гладке обличчя дівчини і поверхня дзеркала...)
Чудовий вірш,Оксано!Та є сумніви:"добав СОБІ..."на мою думку це слово прохідне і не несе ніякої нагрузки.Краще б його замінити якось...ну хоч би на "СУХИХ".
І ще:"ГЛАДЬ обличчя"Я розумію:гладь озера,річки,ставка,але обличчя(?)
Вже б якось - в "партрет" мого обличчя ,чи ще якось...Сприйміть по можливості з гумором.
Оксана Дністран відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую. Так і сприймаю.
Щодо "собі" - слушно. А от "гладь" - "Я" ж - дзеркало тому і мікс такий)))
Отакі смішні асоціації.Все,мовчу. 
тому і мікс такий)))
