Багатоповерхівки сховали небо від очей: комусь заслали більмами зіниці, а комусь і зовсім стулили повіки. Чи боротиметься хтось із них за зір? Більшість придбає собі міцні костури і радітиме, що дешево відбулася. І коли зрячі стоятимуть на варті, захищаючи ліси та ріки, сліпці – непомітні вояки гібридної війни – тільки й чекатимуть нагоди, аби напасти на них. Прикриватимуться власною вадою. Стрілятимуть по позиціях зрячих фугасами з пластикових пляшок, кулементими чергами з фантиків, використаних презервативів та недопалків. Зрячі ж не піддаватимуться ворогові, бо й не ворог він зовсім, а жертва. Жертва власної хиби, яка засипатиме тіла сліпців гільзами від їхніх же набоїв. Аби тільки хтось із них зумів зиркнути на себе і свій дім крізь полуду на очах – він переобладнав би буцегарні багатоповерхівок під чепурненькі бунгало, подарувавши кожному сліпцеві по яблуку сонця і по мішку зіркової солодкої пудри. Тоді їхні костури перекинуться на сакури і, зацвівши, повернуть очам небеса... © Сашко Обрій.
ID: 681556 Рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія дата надходження: 03.08.2016 10:18:13 © дата внесення змiн: 05.08.2016 08:16:56 автор: Олександр Обрій
Проект ініційовано у 2002 р. київським поетом Євгеном Юхницею Правила щодо cookie