Коли я на ніч спати вже лягав,
Почув від неї – щоби ти й не встав,
А я ж її дружиною назвав,
Й померти їй ніколи не бажав.
Якщо не слухають її
Вона із усіма веде бої,
Не дивлячись чужі це чи свої
Отож тріпає нерви і мої.
Неначе перша злюка серед злюк,
Нкмов завжди жила серед падлюк,
Лунає скрізь її прокльонів звук,
Аж між людей іде вже перегук.
Для мене це уже не новина ,
Я співчуваю їй, бо нерви не спина,
Яку помажеш гелем й біль мина,
Нервовий зрив це з дійсністю війна.
Мені сказала – більше не прийду,
Лише на дачі спокій я знайду.
І геть пішла на радість чи біду?
Не знаю я, тож трохи підожду.
04.07.16.
