Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Красуля: ЖАЙВОРИ НА СОНЦІ (Спогади із світлого дитинства) - ВІРШ


Красуля: ЖАЙВОРИ НА СОНЦІ  (Спогади із світлого дитинства) - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 14

Пошук


Перевірка розміру




ЖАЙВОРИ НА СОНЦІ (Спогади із світлого дитинства)

Милий Боже! Який же предивно – чарівний світ! Як у бабусиній казочці! День переливається золотими сонячними променями та яскравими барвами весняного квіту. Ранкове небо синє-синє, мов дзвінкої криниці вода, радіє, співає пташиним багатоголоссям. Боже мій! Невеличкого зросту, ще зовсім маленька дівчинка стоїть на ганочку й стріпує з довгих війок пухнастий сон. Ніжний весняний вітерець пестить її шовкове волоссячко і щось тихенько шепоче на вушко легким прозорим подихом. Пригадала, як ішла з бабусею до мами. Вона щось говорила до неї тихим, лагідним голосом, та дівчинка не чула: милувалася білими хмарками у ясному небі. Здавалося, простягни руку і торкнешся його - так близько воно наблизилося до неї. Аж ось до її слуху долинули бабусині слова. Прислухалася. -…І тоді прийде Господь Ісус, Син Божий і стане судити народи… -А як прийде? На хмарі? З неба? -Можно сказати, що так, - погоджується бабуся. – Там знаходиться його престол. Дівчинка вкрай приголомшена цими словами. Зупиняється і пильно вдивляється у вись. На котрій же хмарі сидітиме Господь? Їх так багато! Бабуся якось, розповідаючи тихими вечорами про майбутнє, говорила, що Ісус добрий, милосердний Цар, і що він віддав своє життя, щоб врятувати нас від гріха і примирити з Богом. Уява малює: на небі, сяючи, стоїть золотий престол. На ньому у золотім вбранні із золотим вінцем на голові сидить незвичайної вроди дуже статечний чоловік і судить народи, як бабуся читала із Біблії, не на погляд очей своїх, і не на послух ушей своїх, а по правді та милості. А ще бабуся говорила, що справедливість у Бога не така,як у людей. Вона надзвичайно милосердна. І дівчинка щиро вірить їй. -Бабунечко,бабуню, - благально звучить її тоненький, як спів пташечки голосочок. – Чи всі люди зможуть побачити Христа? А про себе подумала: «Якщо він сидітиме на ось цій хмарі, то його побачимо ми, але не побачать інші люди. Як же вони врятуються? А коли Ісус перебуватиме далеко-далеко, на тій хмарі, що за видно обрієм – то його не побачимо ми…» - забідкалася. -Ні, не всі, - відказує бабуся. -А хто побаче? -Лише лагідні та добрі серцем люди. Дівчинка замріялася: «Хай би у мене було таке серце, щоби побачити Христа». Вона хотіла висловити свої думки вголос та не насмілилася, злякалася – а раптом воно не буде таким лагідним і добрим. -Що треба робити, щоб стати такою людиною? – поцікавилася онука. Господь Ісус навчав, що у всьому треба коритися Богу і виконувати його волю, - охоче повчає старенька. «Я у всьому-усьому буду слухатися Бога!» - серцем гаряче присягається дівчинка. З-завмираючим подихом дивиться у синь й думає: «Чи зараз бачить мене Бог і Син його? Чи чують?» І хочеться, щоб вони обов‘язково бачили і чули. -Ходімо, моя зіронько яснесенька, бо нас і вечір у дорозі спіткає. -Я втомилася… у мене болять ніжки і я хочу спати. ¬-Давай повезу тебе на «конику». Бабуся присідає і, обіймаючи її за шию, дівчинка з великою вдячністю щиро промовляє: -Коли виросту, а ви станете маленькою і у вас заболять ніжки, я вас теж братиму на «коника». -Домовилися, - сміється бабуся. Засинаючи, прошепотіла: -Я вас дуже люблю… -І я тебе люблю. Ти радість і щастя мого життя. Та «зіронька яснесенька» не чує цих слів і не бачить, як плаче бабуся. Почуття ніжності і жалю до онуки переповнюють її. …Коли дівчинка прокинулася, бабусі вже не було… * Весь час вона сумувала за нею. Кожного ранку, прокидаючись, жалібним голосочком запитувала маму: «Бабуся не приїхала?» І всю зиму чекала на неї. А коли прийшла весна, подумала бабусиними словами: «Слава Богу!». І ось тепер стоїть вона на ганочку, насолоджується ранковою прохолодою, втішається співом пташок. Їй приємно від пустощів грайливого вітерця. Дівчинка примружує оченята і дивиться на сонечко. І тут сонячні промені золотими колосочками враз потягнулися до її довгих війок. По них, мов по струнах, забриніли крилятами жайворонки. Дві сіренькі пташечки лопотіли під сонцем і ніжною мелодією своєї весільної пісні заворожували небо і серце дитини. Та раптом все змінилося. Вона ще не може зрозуміти, що саме. Начебто, нічого не сталося навколо, а якась невидима чорна хмара затьмарила сонце… чи серце? Небо перестало дзвеніти співом. Притихло. Причаїлося. Заніміло від туги… Від страху вона заплакала. - Ні! – закричала. На її крик прибігла схвильована мама. -Що тобі, донечко, сталося? Ти мене налякала. -Темно стало, мамо… І отут болить, - прикладає до грудей долоньки. – Мені страшно, я боюся… -Ні, не темно, - дивується мама. – Ти не бачиш, що світить сонечко? -Бачу, - шепоче донька. І раптом мама здогадується! -Тобі стало темно від музики, яка зараз звучить? Ти ніколи її не чула? Дівчинка ствердно хитає головою. -Це хтось помер. А на похороні завжди грають таку сумну мелодію. -Як помер?.. -Може, людина була старенькою, чи хворіла. А тоді перестала дихати. І померла. Так усі помирають. Потім їх кладуть у домовину. -Що таке домовина, - запитує пошепки. Це слово їй нагадує щось велике і темне. -Дерев‘яний ящик у зріст людини, оббитий чорним полотном. А потім його накривають кришкою, забивають цвяшками, опускають у глибоку яму і засипають землею… -Щоб вони звідти не вийшли? – майже беззвучно запитує дитина. Перед очима постає жахливе видовище, яке переслідуватиме все життя, на протязі якого у своїх страшних снах вона буде задихатися від того, що її живою опускають у могилу і засипають важкою землею. І це триватиме аж до часу пізнання правди про Єгову Бога… Коли вона стане дорослою… -Віднині вони ніколи-ніколи не будуть жити? -Не будуть, доню… - розкриваючи дитині правду життя, жінка ховає погляд. -І ти помреш? -І я… -Моя бабунечка … теж помре? Дві кришталеві сльозиночки, немов два сіренькі жайворочки, що злетіли з-від сонця і готові скотитися з очей, завмерли в чеканні. -Бабуся теж помре, - по довгій хвилі сумно зітхає мама. Про себе маленька боїться подумати. Нарешті відважилася: -І я? -І ти… колись… донечко. -Я не хочу помирати! Я хочу жити… Два жайворонки – дві сльозинки затріпотіли на війках і покотилися срібними струмочками… Дівчинка, примруживши оченята, дивиться на сонце, маючи надію побачити там пташок, що б‘ються крилятами об сонячні струни, почути їхню весняну пісню. Й забути весь жах, про який щойно дізналася… … Та під сонцем їх уже не було… * Німо пролежала вона до самого вечора зі сльозами на очах. Справжня реальність життя зломила її. Розчавила нанівець. Болюча, нестерпна туга краяла серце дитини. А вона не мала ні сил, ані життєвого досвіду, щоби боротися проти не дитячого болю. Той день по неї прийшла бабуся – нарешті повернулася з далеких гостювань. Вона запізнилася на один день… Мама дорікнула їй: -Чому ви, ненько, не розповіли дитині, що люди помирають? Вона болісно сприйняла звістку про смерть. -Не говорила, бо занадто маленька, щоб те знати. Жаліла її, думала, що зможу уберегти, як подовше. Коли вони прийшли додому, бабуся поклала онуку на білесеньке, мов сніг, ліжко у самій найсвітлішій кімнатці і стала потішати надією: -Не сумуй, моя зіронько. Ти виростеш. Станеш дорослою. Виростуть і стануть дорослими твої діти. А я давно-давно спатиму смертним сном… Тоді прийде Ісус Христос і виконає волю свого Небесного Батька. Він відділить праведних людей від безбожних та й кине їх у вічну відрізаність. А праведні успадкують Царство Бога нашого і житимуть вічно. Не все зрозуміло з того, що сказала бабуся, але хочеться знати одне: -Хто такі праведні? -Лагідні, з чистим і добрим серцем люди, - пояснює бабуся. – Ти матимеш таке серце і неодмінно сподобаєшся Богу та його Сину Ісусу Христу. Під Божим правлінням ні жодна людина не помре, бо смерть буде знищена навіки. -Правда?! Я не помру? -Не помреш. Ти будеш жити вічно. Бабусині слова западають у дитяче серце, як золоте зерно у добру ниву. -А ти, бабуню? Як я житиму, коли ти помреш? -Нічого не бійся. У призначений час мене Ісус воскресить. І твого дідуся Андрія, і всіх, хто помер. Ми зустрінемося, щоб ніколи не розлучатися і жити на землі вічно. А ти щоб на нас чекала. -Я чекатиму вас, бабусю. -Нічого не вдієш, моя квіточко. Життя прожити – не поле перейти. Всього буде на ньому – і біди і горя, радощів і щастя. Та завше готуйся до гіршого. Бо горя не кличуть – воно саме приходить. І не одне, а з дітками… Але ти знай І запам‘ятай на все життя – є у світі Бог, який підтримує і допомагає обездоленим. Вір у нього. Він Батько живущим на землі. Ти не забудь, чуєш? Щоб зустрічала нас. -Не забуду. Я зустріну вас… Замість епілога: Пролетять роки. Маленька дівчинка виросте. Стане дорослою. Виростуть і стануть дорослими її шестеро синів. У своєму житті, як на довгій ниві, вона зазнає всього: поневірянь, страждань і горя… І так буде мало щастя!.. Але через усе життя світитиме їй бабусина надія і віра у Спасителя. І то стане найбільшим щастям. Самим справжнім! Віра у Бога, яка колись в дитинстві була посіяна бабусиними добрими словами з великою любов‘ю. Кожен прожитий день наближатиме її до зустрічі з померлими рідними дідусем та бабусею, мамою й татком. І сином… …Яких вона зустрічатиме у Раю.

ID: 672534
Рубрика: Проза
дата надходження: 15.06.2016 21:11:18
© дата внесення змiн: 20.06.2016 20:18:57
автор: Красуля

Мені подобається 2 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (194)
В тому числі авторами сайту (2) показати авторів
Середня оцінка поета: 0 Середня оцінка читача: 5.00
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі.




КОМЕНТАРІ

геометрія, 15.06.2016 - 22:27
Дуже сподобалося, Красулю! Я ніби чула свою бабусю, яка теж дуже частл розповідала про Бога і Царство Небесне. Дякую! Пишіть. З задоволенням читатиму. З повагою Валентина. 12 16 43 flirt flo31 flo36 31 heart flo34
 
Красуля відповів на коментар геометрія, 01.01.1970 - 03:00
Мені радісно було дізнатися, що не лише у мене, Валю, була така добра і мудра бабуся. Мої онучки, на превеликий жаль, не хочуть слухати про Царство Бога. Рада була познайомитися з Вами. І мені приємно, що Вам сподобалися мої "Спогади..."
 

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  казино
Svitlana_Belyakova: - ігроблуд
Синонім до слова:  концерт
dashavsky: - Виступ
Синонім до слова:  казино
dashavsky: - Дуригріш.
Синонім до слова:  концерт
Genyk: - П"янісімо,п"янісімо...
Синонім до слова:  казино
Genyk: - Барліг
Знайти несловникові синоніми до слова:  казино
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  концерт
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Микола Холодов: - Середняк
Синонім до слова:  Мрія
Ростислав Сердешний: - мерехтіння або жевріння бажань
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Genyk: - Екваторик
Синонім до слова:  Мрія
Genyk: - Мозкова жарптиця
Синонім до слова:  Мрія
Svitlana_Belyakova: - Пусте замороччя
Синонім до слова:  Мрія
Master-capt: - Бажання.Марення.Збагнення.
Знайти несловникові синоніми до слова:  Мрія
Іван Мотрюк: -
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Nikolya: - центрист
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Nikolya: - посередник
Синонім до слова:  Хліб
Это_я_Алечка: - Жизнь, суть, сытость, заработок, дом.
Синонім до слова:  Звичка
Іван Мотрюк: - залежність
Синонім до слова:  Люстерко
Іван Мотрюк: - Самогляд
Синонім до слова:  дерево
Svitlana_Belyakova: - Паросток життя
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Genyk: - Екватор
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Svitlana_Belyakova: - підстаркувата
Знайти несловникові синоніми до слова:  Людина середнього віку
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Хліб
Genyk: - Насущний
Синонім до слова:  Люстерко
Genyk: - Себевид
Синонім до слова:  Туман
Genyk: - Тимчасова ревність...
Синонім до слова:  Люстерко
*SELENA*: - верцадло, свічаддя
Синонім до слова:  звук
Sin el mar: - Мелодія, голос.
Синонім до слова:  пульт телевізора
Alex-dr_7(tericon): - дистанційка́
Синонім до слова:  пристосуванець
Alex-dr_7(tericon): - мутаціонер :D ́
Нові твори