Закопана любов або осінь у парку
Надворі панувала осінь.Погода перефарбувала парк з зелених на жовті кольори.Каштанова алея вражала красою.По боках стояли лавочки,де відпочивали люди.
На одній з них сиділа жіночка.Їй було 31.Кучеряве волосся,карі очі в спортивному костюмі.Сиділа і читала одну з улюблених книг-"Тіні забутих предків" Коцюбинського.Поруч бігала її донечка-на вигляд рочків 5-6.Вона кликала білочок,збирала опалі листочки.Разом з дівчинкою бігав чорний лабрадор,лизав її,грався і охороняв з мамою від недоброзичливців.Назбиравши листочків,маленька повернулась до мами похвалитись.
-"Мамо,мамо,дивися,який букетик"
-"Гарний,донечко."
-"Дивись,там білочка.Можна я її покличу?"
-"Звичайно.Дасиш їй горішків."
Поки дівчинка,кликала тваринку,вона помітила дещо таке,що зацікавило її.Це був дядько,який сидів під каштановим деревом і щось закопував.Хоч вона була маленька,але щиро здивувалась.З чого б це дорослий дядько сидів у парку і щось закопував.
-"Мамо,можна я піду познайомлюсь з тим дядечком.Цікаво,що він робить."
Жінка теж глянула на мужчину і не горіла бажанням відправляти доньку до дивака,який сидів і щось копав під каштаном.Помітивши погляд сумніву,дівчинка почала просити.
-"Будь ласка,мамо.Я тільки дізнаюсь що і повернусь.Будь ласка,будь ласка.Будь ласочка.Хочеш,зі мною Ахілл піде.Він образити не дасть."
Нарешті мама погодилась.
-"Іди,Даринко,але будь обережна.Але недовго і щоб я тебе бачила."
-"Гаразд,мамусю"
Дівчинка втішена дозволом підійшла до дядька.Мужчині було 34 роки,бородатий,карі очі.Поклавши збоку сумку,він щось писав.
-"Доброго дня,дядечко"
Мужчина помітив її і сумно усміхнувся
-"Привіт,маленька"
-"А що це Ви таке робите?"
-"Ой,дівчинко.Я закопую свою любов.Цей еліксир життя потрібно закопати."
-"Але ви тоді не зможете любити.Як тоді жити?Як любити батьків,друзів?" - щиро здивувалась дівчинка
-"Я їх люблю.І батьків,і друзів.Я закопую любов до жінки.Маленька ти ще,колись зрозумієш"
-"Мені хоч і 6 рочків,але я все-все розумію.Є любов.У хлопчиків до дівчаток,а у дівчаток до хлопчиків."
Мужчина лагідно усміхнувся.
-"І звідки ти це знаєш?Мама розказала?"
-"І мама,і так знаю.Бачу"
-"Яка розумничка"
-"Так,я все знаю"-гордо заявила дівчинка.І спитала :
-"Дядечко,а навіщо ви закопуєте любов?Ви ж тоді не зможете любити ту жінку.І...і як ви будете жити?"
-"Розумієш,красуне,в житті так буває,що люди не завжди один одного люблять.Може бути так,що людина любить,а та людина ні.І тоді,любов потрібно закопати.Щоб всім було добре"
-"Ого.Я і не знала.Ось є хлопчик..йому 7,я йому подобаюсь.І він мені теж.А ще мамуся любить татка,а татко мамусю.Я люблю їх,а вони мене.І ми любимо нашого собачку.А він любить нас.Дядечку,Ви обманюєте.Не буває так як Ви кажете"
-"Буває,розумнице.Просто тобі дуже пощастило у житті."
Раптом у дівчинки виступили сльози.
-"Ну так.Я Вам співчуваю.Якщо не секрет,скільки Ви вже її любите?
-"Довго.Ось уже 15 років"
-"Ого!!А чому інших не полюбили?Адже жінок багато."
-"Розумієш,красуне.Коли ти любиш-ти любиш одну.Ось як мама твоя.Любить тата,а він її.І все."
-"Я починаю розуміти.Ого..і Ви 15 років страждаєте?"
-"Так,розумнице"
-"А...а як її звати?"
-"Її звати Настя"
-"Ого.Як і мою маму.Мою мамусю теж звати Настя"
Раптом дівчинка заплакала.Мужчина її обійняв і почав заспокоювати.
-"Ну,красуне,чого ти плачеш?"
-"Просто шкода Вас...і мамуся розказувала про одного хлопчика,який її любив.До речі,як Вас звати?Якщо ім'я Вашої коханої співпадає,то цікаво чи Ваше співпадає з тим хлопчиком."
-"Сергій,а тебе як?"
-"Даринка звуть.Того хлопчика теж Сергієм звали.Ото ж буває таке в житті"-задумалась дівчинка.
Раптом мужчина побілів... Сльози ще не підступили до горла,як він уже все зрозумів...
-"Даринко,розкажи ту історію,що мама казала.Про хлопчика"
-"Навіщо Вам?"
-"Цікаво.Такі співпадіння не щодня бувають".
-"Це точно.Ну мамуся казала,що коли їй було 16,її дуже любив один хлопчик.І його теж звали Сергій.Але вони розійшлись.Хоча вона його кохала сильно.І він її.Але не казала чому вони не разом.На цьому моменті вона плаче,і переводить тему.А мені цікаво.Дядечко,що з Вами?Чому Ви плачете?"
І справді,на очах мужчини стояли сльози.Але він усміхнувся
-"Все гаразд,Даринко.Вітер обвіяв і плачу."
-"А..в мене теж таке є.Зараз вітер пройде і все буде добре"
-"Звичайно,розумнице."
Тим часом до них підійшла мама дівчинки.Лабрадор йшов поруч.
-"Щось ти довго.Заговорилась.Мушу аж йти по тебе."
і звернулась до мужчини :
"Ви її вибачте.Вона така цікава в мене.Напевно,замучила Вас.Але мені самій цікаво,що Ви таке робите.Закопуєте пляшку з аркушем паперу.Послання нащадкам?" - з усмішкою спитала жінка.Але побачивши сльози в очах мужчини,зніяковіла і додала :
-"Що з Вами?Я не хотіла Вас образити.Вибачте.Ми напевно підемо."
Мужчина не встиг нічого сказати лише , як дівчинка відповіла за нього :
-"Мамусю,уявляєш,цей дядечко любить жінку вже 15 років.І він закопує любов до неї.Її звати Настя,як і тебе.А його Сергій.Як того хлопчика,про якого ти казала Уявляєш?"
раптом,жінка зблідла...І їй теж стало все ясно..
-Даринко,візьми Ахілла і погуляй.Я тебе дожену."
-"Гаразд,мамусю.Але ти розкажеш про що говорили?"
-"Звичайно,донечко.Хочу спитати чому закопують любов"
-"Ми з Ахіллом чекаємо на лавочці"
дівчинка відійшла.
-"Привіт"
-"Привіт,кохана"
-"Що ти робиш тут?"
-"Даринка тобі сказала-закопую любов"
-"Яку любов???Сергію,ти розумієш,що несеш фігню.15 років пройшло з того часу..яка любов?"
-"Отака.Цей еліксир я зараз закопую.Еліксир любові,який мене вбиває протягом 15 років.Закопую,бо не зможу більше нікого любити.І привалю зверху каменем.Лише ти зможеш його відкопати і подарувати щастя.А так-то я нікого не любитиму."
-"Боже,яке ти дурне..Ще скажи,що ти любиш і не одружився"
-"Ні.Живу в надії на чудо"
-"Ти розумієш,що це маячня???Я щаслива в шлюбі,маю Даринку,Ахілла.В мене ідеальний чоловік і ідеальне життя.Я не повернусь"
-"Я знаю.."
-"То чому ти не знайдеш собі іншу?"
-"Бо люблю тебе"
-"Я тобі 15 років назад казала,що ти тю-тю"
-"А я 15 років назад сказав,що любитиму завжди"
-"Не мучся і знайди собі дівчину.Невже,ніхто за 15 років не любив тебе?"
-"Любили"
-"І що?"
-"Я тебе люблю."
-"Яким був дурним,таким залишився.
-"Ну так.Вітаю з річницею"
-"Якою річницею?"
На цих словах,він дав їй аркуш.Взявши його тремтячими руками,вона почала читати :
"Настуню,кохана.Пройшло вже 15 років як я тебе люблю.Сьогодні рівно 15 років як я тебе люблю.Я вирішив закопати цю пляшечку і відкопати тоді,як ти до мене повернешся.Так,я 15 років живу в очікуванні чуда.І якщо воно раптом станеться-ми прийдемо і відкопаємо її разом.Ти переконаєшся,що я люблю і любитиму.І ти спитаєш одну з моїх улюблених цитат - "аж через стільки часу?"
і я відповім : "завжди".Кохаю тебе і завжди кохатиму"
Дочитавши,жінка кинула йому аркуш і відвернулась.Вона поклялась,що він ніколи не бачитиме її сліз.Ніколи!Тремтячим голосом вона сказала :
-"Нам треба йти.Рада була бачити"
-"Щасти.Я теж був радий бачити.Радий,що ти маєш,що хотіла і ти щаслива.Це найголовніше.Донька так на тебе схожа.Така ж красуня
Раптом,Сергій зривається,обертає кохану до себе і в люті шепоче :
-"Це могла бути наша Даринка.Наш Ахілл.І я мав зараз сидіти з тобою в обіймах і дивитись на наше маленьке щастя,яке бігає і всім цікавиться...Чому,а???Чому вона не моя"
Та замість відповіді,вона відштовхнула його,мовчки,в сльозах обернулась і пішла,залишивши мужчину з водою гіркоти на очах...
С.Кучерявий
08.10.15
23-37
ID:
662506
Рубрика: Проза
дата надходження: 27.04.2016 18:13:56
© дата внесення змiн: 27.04.2016 18:16:13
автор: kucheryavuy77
Вкажіть причину вашої скарги
|
На жаль так буває... 
Душа вчиться відчувати через такі потрясіння... і вчиться кохати... 
