якщо довго вдивляєшся у безодню,
то і безодня починає вдивлятися в тебе
(за Ф.Ніцше)
давні печалі, жалі́ старі,
як усохлі дерева на цвинтарі:
гілки-стирчаки пообсіли ворони
суворі,
набундючено-відсторонені,
наче погруддя вмуровані
як шашіль,
печалі ку́льтові наші –
розточують
сухостої душі
дрібні личинки-провини –
точать до серцеви́ни…
…у безтурботному лузі,
у горбочку-крото́вині,
заховала жменю розбитих ілюзій,
напровесні
посадила кущик холодної м`яти –
на горбочку-кротовині –
і тобі, й мені
при нагоді щоб за́тишно споминати…
пташка яка
випадково крилом торкне,
м`ята спомином свіжим війне:
перед осінніми вічними зливами –
були ж ми
сонячними і щасливими…
…куди вдивляється пильно душа –
така її ноша…
18.12.2015
Близький мені вірш, співзвучний з моїми думками на сьогодні.... жити і радіти...мяті і птахам...( я так люблю мяту, в мене з її запахом повязані якісь надзвичайні відчуття) .... Щиро дякую за поезію
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
так.. запах м"яти - чистота і свіжість.... хоча, у кожної людини свої асоціації, але запах - заспокійливий... треба ж - запахом заспокоює травка, як ніби лагідним словом...
Найкращий день - сьогодні. Так треба жити, і докладати усіх зусиль, щоб сьогодні справді було найкращим.
...такі от думки навіяла поезія Ваша
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
твк-так, пані Анно, "тут і тепер" не просто такого стану домогтися, бо треба привчити увагу постійно бути спрямованою саме у момент "тут і зараз", щоб нічого, а насамперед - думки не залишалися пущеними на самоплив... це і є спосіб розширення свідомості, пізнання себе і вихід за ілюзорність звичної нам реальності... але я - так-но теорети в основному, як і всі ми
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ляночко, я сподіваюся, Ви не пов"язали цю мою "цвинтарну" тему із останнім моїм коментарем під Вашим віршем, де присутнє слово "печальна"?.. ні, посил цього вірша інший... давній і навіть можна сказати "хронічний" сама печалюся і собі ж пояснюю, що печаль, це "енергетичний згусток", "сутність", яка харчується людською життєвою енергією, тому і нав"язує людині низькотонні переживання - щоб мати собі їжу... це - вампір енергетичний, і побороти його можна тільки радістю... лагідністю... любов"ю... тому і сказав Господь - "возлюби ворога свого" - бо ненависть посилює ненависть, образа посилює образу і т.д. а радість приносить щастя, бо що таке щастя? - це і є радість, на "постійній основі"... де тільки взяти радості тієї?... а більш ніде, як тільки "усередині себе"...
упевнена, Ви вірите мені, що не Ваш вірш (а Ваші вірші я люблю і Ви це знаєте) спричинив оцю простеньку тему мою... може, усього тут у мене цінного - цитата із Ніцше...