UA | FR | RU
Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Шостацька Людмила: ПРОРОК ВСІХ НАРОДІВ - ВІРШ |
|
|
UA | FR | RU Рожевий сайт сучасної поезії |
|
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..
КОМЕНТАРІ Шостацька Людмила відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро Вам вдячна,Ганно,за любов до нашого Кобзаря.    
Шостацька Людмила відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Рада, що сподобався вірш. 
Микола Карпець)), 22.11.2015 - 04:26
  Чудові рядки, Сонечко  Я запитую в себе, питаю у вас, у людей, Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці: Де той рік, де той проклятий тиждень і день, Коли ми, українці, забули, що ми українці? І що є в нас душа, повна власних чеснот і щедрот, І що є у нас дума, яка ще од Байди нам в'ється, І що ми на Вкраїні - таки український народ, А не просто населення, як це у звітах дається. І що хміль наш - у пісні, а не у барилах вина. І що щедрість - в серцях, а не лиш у крамничних вітринах. І що є у нас мова, і що українська вона, Без якої наш край - територія, а не Вкраїна. Я до себе кажу і до кожного з вас - Говори! Говоримо усі, хоч ми й добре навчились мовчати! Запитайте у себе: відколи, з якої пори Почали українці себе у собі забувати? Запитаймо й про те, як ми дружно дійшли до буття, У якому свідомості нашій збагнути незмога, Чим солодший од меду нам видався чад забуття Рідних слів, і пісень, і джерел, і стежок від порога. Українці мої! То вкраїнці ми з вами, чи як? Чи в "моголах" і вмерти судила нам доля пихата? Чи в могили й забрати судилось нам наш переляк, Що розцвів нам у думах смиренністю "меншого брата"? Українці мої! Як гірчать мені власні слова... Знаю добре, що й вам вони теж - не солодкі гостинці. Але мушу казати, бо серце, мов свічка, сплива, Коли бачу, як люто себе зневажають вкраїнці. Я вже й сам ладен мовить: "Воно тобі треба?.. Стерпи!" Тільки ж хочу, вкраїнці, спитати у вас нелукаво: Ради кого Шевченкові йти було в Орські степи? Ради кого ховати свій біль за солдатську халяву? То хіба ж не впаде, не закотиться наша зоря, І хіба не зотліє на тлін українство між нами, Коли навіть на згарищі долі й зорі Кобзаря Ми і досі спокійно себе почуваєм хохлами? Українці мої! Дай вам Боже і щастя, і сил. Можна жити й хохлом, і не згіркне від того хлібина. Тільки хто ж колись небо нахилить до Ваших могил, Як не зраджена вами, зневажена вами Вкраїна... (Віктор Баранов) Шостацька Людмила відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую.Вірш неперевершений.Але в дечому не погоджуюсь.Мене часто запрошують на зустрічі з дітьми в школи, до бібліотек.Можу сказати: росте нове покоління, дуже відмінне від нашого.Воно чітко себе усвідомлює українцями.Маю на них надію.
Крилата (Любов Пікас), 21.11.2015 - 12:20
Що ж, це гасло хай буде для нас дороговказом. Мусимо довести до кінця те, що розпочали. Шостацька Людмила відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Тільки так,заради наступних поколінь.
Світлана Моренець, 21.11.2015 - 12:08
І я, пані Людмило! Заношу Вас в світлий список, бо світло на душі стає від Ваших віршів.
Шостацька Людмила відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Світлано, а я подумала, що мені зранку в похмурий день засвітило сонце після спілкування з Вами.Дякую за Вашу щиру думку, буду старатись і надалі.
Шостацька Людмила відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Наташо, Вам за розуміння.
Шостацька Людмила відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за оцінку і щаслива від нашого знайомства.
Променистий менестрель, 21.11.2015 - 11:48
Так, Пророк, Людмило. Він і винуватців називав, не переплутати б...   
Шостацька Людмила відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую Вам.Винуватців стає все більше.
|
|
|
||||||||||||||||||||||
