Я втомився казати "не плач",
я втомився. Це правда. Повір....
Ти мене за образи пробач,
всеодно їх поглине папір.
Я втомився чекати війну,
і щоранку шукати причини,
ти сьогодні забудеш весну,
а вже завтра віднайдеш провини.
Я втомився блукати в загадках,
гумкою терти невірні слова,
ти шукаєш спасіння в лампадках
і та сповідь тобі не нова.
Я втомився тримати секрети,
цей замок що закриє вуста,
все читаєш кумедні памфлети,
лиш обгортка. Яскрава. Пуста.
Я втомився чіплятись за руку
і вдивлятися в очі не смію -
ти кидаєш мене у багнюку,
провокуєш швидку амнезію.
Я втомився. І крапка. І досить.
не було і не буде, напевне,
хай інший тебе десь запросить,
а тут рани. Терпкі і душевні.
