Ось новий ранок. Прокидаєшся сама,
А ніч була ... немов вогонь змішали з льодом.
З такою пристрастю він цілував вуста,
А враці вийшов із кімнати спішним ходим,
І двері тихо за собою зачинив.
Він думав-спиш, а ти гасила лона спалах.
Так було завжди, ну а він- одним із них,
Кому ти ласку щедро -щедро дарувала.
Ще біля тебе аромат його духів,
Його обійми ще не змиті з твого тіла,
Він зміг очистити б тебе від всіх гріхів,
А ти б його (напевно) щиро полюбила,
А може й склалося б-не гірше, як у всіх,
Та лиш надії марні ти у серці душиш,
Бо всім потрібна ти заради власних втіх,
А так хотілось, щоб заглянув хтось у душу.
18/08/2015
Це вже щось нове у Ваших темах, інше від того, що пишете завше, але скажу Вам-цікаво!!! Ви так подаєте кожен вірш, ніби то Вам самій прийшлось пережити-будь то солдат у окопі чи повія на ліжку(без образ) Браво!
Наталя Хаммоуда відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ой, дякую! Про солдата ще якось можу пояснити, а ось про повію складніше, але зрозуміти її можна))))
Це вже щось нове у Ваших темах, інше від того, що пишете завше, але скажу Вам-цікаво!!! Ви так подаєте кожен вірш, ніби то Вам самій прийшлось пережити-будь то солдат у окопі чи повія на ліжку(без образ) Браво! 
з Вашого дозволу додам в обране...
