прошурхоті́ли,
наче за вітром сухі листки,
над комина́ми – шпаки…
над комина́ми-даха́ми-
стрі́ха-ми
плинуть, не опадають,
крепові чорні стрічки –
тренуються,
до перельоту готуються
із усієї округи шпаки
…і ластівки
таємницю знають –
у Єдність збиваються,
у спільноту-зграю,
і розмотують чорні живі стрічки́
понад луками і полями,
сте́рня-ми,
над усіма нами…
…лелеки
позоставили береги-заплави,
відпрацьовують у піднебессі
навігаційні вправи –
вчат(ь)
окрилених лелечат
летіти ви́соко і довго-далеко –
лелеки
у океані повітрянім навігації –
неодмінного еманації
...то ж і мені треба
виходити з хати –
тебе вітати,
що тут уже мовчати,
відводити очі:
дні – коротші…
хочу-не-хочу –
довшають ночі
прохолодою зліловіли
по заходу сонця смерка́нки,
задумливо-за́спані ранки,
туманів скла́дки і бганки,
неждані-негадані вечори
до пори…
шпаки-ластівки –
чорні живі стрічки…
над коминами,
над усіма нами
ви́соко і далеко – лелеки
леле-ки…
стерніють гостро поля,
полотніє земля,
опісля жнив змарніла
скоро вже
замузи́чаться весілля́
наре́чена біла
поміж вербами – цнотливо-несміла:
полоще вітер фату над річкою,
перевиту чорною стрічкою
01.08.2015
Та Ви добряче-таки "закотилися". Я бачу, що багато новенького вивісили (нарешті!), але все ніяк не доберуся ...
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
схоже, вдалося з"ясувати власні координати - попри всі аварії-катастрофи - знайшла себе, цього разу у віконній відкритості, чи, може, мене у вікні помітили - не загубили і не загубилися... слава Богу
Дивно: ніби та сама земна куля, а як все на ній по-різному, у кожному місці - по-своєму. Тут все геть не так... і нічого меланхолійного. А українська осінь - вона справді така, як у Вас...
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
рада вас бачити, пані Анно! якраз подумала, що десь Ви "закотилися" і не видно Вас... правда, я теж "закочуюся" останнім часом потроху...
осінь... так... пташині маневри починаються десь разом із серпнем
Красиві образи, неймовірні!.. *Чорні живі стрічки* - щось казкове і водночас якесь трагічне прослідковується... І так тонко передано меланхолійний передосінній настрій... Таки чутно подих осені і її неминучий прихід.
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дивовижно спостерігати ці тренувальні польоти дрібних перелітних птахів наших - летіли шпаки такою живою чорною стрічкою над подвір"ям, де я стояла на ту хвилину: шелест крил сухий і абсолютно точна дистанція між усіма "особинами" пташиними - стрічка та шелестіла так довго надо мною, що аж якесь містичне відчуття пройняло...
колись я бачила в полі такі вправи пташок - думаю, то були ластівки, бо я ластівок люблю - вони то летіли безкінечною стрічкою рівно і стрімко, то та стрічка починала вививати якісь півкола, зигзаги, спіралі, вигини всілякі - як ніби жива чорна довжелезна змія у небі... а тоді в одну мить уся стрічка розсипалася і стала схожою на риболовну сітку, розкинуту на все небо (так само всі тисячі пташок в одну мить хоч і віддалилися одна від одної але на точно визначену дистанцію і геометричний малюнок хоч і змінився, але не порушився), врешті та сітка в однин момент упала з неба в стерні і зникла ніби, а тоді вже без усякої геометрії сипонули пташки в небо, як ніби хто засівав чорним насінням блакитну ниву, розділилися на окремі табунці-зграйки, шмигонули за горизонт і звідти вже знову ускорості появилися так само чорною довгою стрічкою із винятково строгими краями і почали все своє чародійство спочатку...
якби зуміти передати те бачене віршем - гарний вийшов би вірш...