(собі, – і тим, хто душею вмер у 2014 році...)
«Ні, про любов писати ще не час.
Допоки ворон чорний понад нами
І змахує пекельними крилами –
Ні, про любов писати ще не час…»
С. Сокольник, «Смуток. Роздум»,
(збірка «Сонячні руни поезії», ст. 172)
*
Про квіточки, любов писати прийде час.
– Але не зараз, ні, коли вбивають нас!
*
А ти, «поете»(!) – як лукаво кожним віршем
Маскуєшся в байдужого, сліпого –
У циніка! – чи то
В каліку-птаха того,
Що і не птах! – та вміє нас незгірше
Ховати голову в пісок від страху свого.
Війна іде!
А ми
Так дружненько і чемно
(Хамелеони-віршомази!), як один
Про поціілуночки, про перса, очі, згин
Її стегна, про пози-рози – ревно,
Без сорому, без відчуття провин!
Про «ахи-охи», лона звабу –
Як один!
А йде війна. У нас під вікнами.
Вже рік.
І дань свою бере: калічить, нищить,
Дітей вбиває наших.
– За найвищу
Ціну купуємо свій спокій!!!
Ти прорік
«Не ввічливо, не час!» – а ми так пишно
Все про любов, спокуси, містику, друїдів, –
Що, душі з’їла плісняви байдужість?!
Серця струхнявіли лукаві?! – ждемо: мужність
Синів чужих зупинить людоїдів,
Що йдуть вбивати в ДІМ НАШ?! –
Маєш слушність:
Не час – та й не таким! – писати про любов,
Про істинну Любов душі Людини,
Котра свій вік земний щоденно, щогодини
Тремтить над тим, що суттю всіх основ:
Батьківський дім, земля дідів, життя дитини! –
Ти святість неба мирного прорік!
…
О, вічний смутку, не розвіяний повік:
Одним – болять чужі гріхи й провини…
А твій тут спів – фальшивих слів потік.
***
Касьян Благоєв відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
ось вкотре переконуюсь: мудрість - це не сива борода, тисяча прочитаних кнги і сто років у паспорті.
це просто розумне серденько, серце гаряче та очі зрячі.
дякую тобі, мій самий симпатичний і красивий янголе-охоронцю!
О так, я цілковито з Вами погоджуюсь!