Коли душа зірвалася із осі,
Порвалися без догляду шнурки,
А ти стоїш розхрістаний і босий,
Повітря ловиш, згублені думки...
Знов нарікаєш на «прокляту долю”.
А хто ж її, ту долю, тобі дав?
Ти ж сам себе запхав у ту неволю,
І стала мрія - чужини удав.
Не плач і не тужи. Усе минуло.
Ти свою душу краще бережи!
Радій ,що знову спогадом війнуло,
Давню кaртину в серці віднови.
Як колисала мати до схід сонця,
І цілувала там де “ваву” мав,
У сни пірнав , а щастя у долонці
Так цупко в кулачку своїм тримав.
Минуло все і вже того не вернеш,
Як й не повернеш перший цвіт весни.
На чужині життя своє завершиш,
Хай сняться, друже, тобі давні сни.
Дякую за вірш. Дарую Вам свій
"Пісня полонянки Роксолани"
За долиною – гори,
За розлукою – горе,
За розлукою – горе
Давить плечі одні.
А ще важче від того,
Що душа – без святого,
Що душа – без святого
Ще й в чужій стороні.
А навколо – татари,
Ні про що не питали,
Ні про що не питали,
Як живу я одна.
З горем лиш у двобої
Знемагаю від болю,
Знемагаю від болю.
З домом небо єдна.
Подолаю я тугу,
З неба витчу прислугу,
З неба витчу прислугу,
Щоби горе здолать.
Я ж бо горда й красива,
Стану мудра і сильна,
Стану мудра і сильна –
Усьому буде лад.
18.11.2012.
горлиця відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щойно побачила ваш вірш. Звучить як пісня! Душевно, гірко, але ндійно!