Емоційна пост-стресова пауза...
Обірвала зв'язок зі світом...
У нору!.. Чи в підвал пакгауза?..
щоб не згинуть душі під гнітом
безневинних смертей і огидної
сатанинської гри та чварів,
зрад, продажності очевидної
і зневаги людей, мов тварі...
Відключила давно телефони я,
заховавшись від всіх і всього.
Оніміла в душі симфонія,
вона чистого жде... ЛЮДСЬКО́ГО...
Задзвенять солов'ї на подвір'ячку
від шаленства травневого цвіту –
біль пройде... я розправлю пір'ячко...
і вернусь на свою орбіту.
28.04.2015 р.
Невже потрібно піднімати ще один майдан?.. Це буде страхіття... А жити треба!
Світлана Моренець відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Душа стогне від хаосу, обману і грабунку! Але не можна підіймати Майдан, бо це вже буде війна. Масовими протестами-мітингами треба ставити їх на місце. На кожному кроці не давати спуску, нагадувати, що МИ Є!!!
Світланочко, перечитала Ваш твір, коментарі ваших друзів і подумала: а нація наша вже сформувалася, а значить виживемо, вистоїмо.
Я вже не пам*ятаю, чи ви мене, чи я Вас перша знайшла, але дякую Богові, що ми зустрілися тут, у клубі.
А весна - не за горами, може й Україна вийде на свою орбіту. Дай, Боже!
За вірш "5"+. Обираю.
Світлана Моренець відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ганнусю, я також радію, коли зустрічаю однодумців. З Вами легко, просто, приємно. Дякую і за розуміння, і за чуйне серце, яке гаряче відгукується на людський біль.
Дивлячись на жахіття, які творились в країні, я все ж трималась, сподіваючись на краще. Та коли зрозуміла, що нас в черговий раз надурили обіцянками, про які забули, дорвавшись до корита, серце не витримало...
Я не могла більше дивитись новини, сперечатись про політику, не хотіла ні бачити, ні чути... Мої слова замовкли. Я не могла писати... нічого...
Квіточки і пташечки оживили мене, вернули слово. А коли прочитала всі відгуки та листи – крилечка почали обростати пір'ячком.
Так, ми мужніємо, як нація. Біда, що в нас нема розумного і порядного лідера-патріота. І поки що не проглядається на горизонті...
Дякую Вам щиро за теплі слова і добре серце.
Маю сподівання, що Ви не будете надовго залишати цей сайт. Коли Ви захворіла, то було таке відчуття, як ото у пісні: "...опустела без тебя земля..."
Хай Вас Бог боронить!
Світлана Моренець відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Боже, як приємно читати такі слова!
А мені здавалось, що Ви ігноруєте мене, так рідко відвідуєте мою сторіночку. Щиро-прещиро дякую.
Та куди ж я без сайту? Зовсім можна зачахнути.
Тримаймося!!!
Від оцього сьогодення не лише злипається пір\я, а й вилазить!Надіялися на європейський шлях до людського життя, а маємо такі злидні, таку брехню, що вже боїшся у щось вірити...
Світлана Моренець відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Не лише пір'я сиплеться, а й душа вся в виразках. А були такі сподівання!
Матова ситуація: хочеш розібратися з усім - зійдеш з розуму (бо таку правду сприйняти нормальній людині фактично не можливо), а хочеш живи в постійній ілюзії і обмані. Але все ж надію треба мати завжди, але десь там глибоко, щоб ніхто, окрім нас самих, туди не докопався
Світлана Моренець відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Надію я не втрачаю, але вона така жалюгідно манюня, що капець!