сонце літнє –
ура́нішнє –
сліпучо одбивається у вікні;
опівдні
одбивається
у кожній поверхні:
примощуся
у горіховому осонні,
як сувої
пергаментні,
розгорну долоні:
одразу зайчата сонячні
заберуться у пригоршні –
двома розлогими лопухами
смакують літо долоні мої,
світла повні:
вбирають сонячні
про-мені
…сонце літнє –
вранішнє –
сліпуче одбивається у вікні;
опівдні
блиском сяють
усі поверхні:
…блиск – це те, що ніби-то є,
і водночас – його немає…
хто за поверхню лискучу
розмислом зазирає –
розуміє:
насправді блиску – не-Є,
але він – існує…
ілюзія… красота
відбита,
запозичена, показна,
од зовнішнього враження-світу
залеж-на
як на плесі – доріжка місячна:
приваблива і примарна
примар-на… при-марна…
по доріжці примарній іти
знають як діти,
сомнамбули і поети -
реальні для них уявні світи…
а блиск – про сокровенне своє
відверто висловлює:
здаватися – але не бути;
чи – хотіти бути не тим,
ким насправді є…
уміємо
яскраво блищати? –
це вже́ багато:
і я, і ти
научимося колись і світи-ти
26.02.2015
чого в душі людській словом, найпростішим словом торкаєтесь! так, як той, що бачить незрячому говорить, щоб прийняв, щоб у серце впустив відчуття світла, аби лиш не вхопився за відчуття відблиску, аби не захопив той всю душу незрячого.
от віки, чи гени, чи власної душі праця спромоглися примусити говорити вуста ваші так, так відчуте вами і бачене скорше душею вашою. ніж очима - так передавати творчістю - таки відблиском - дарованого душі вашій небесами світла.
хай світить, хай довго і на хосен світить, на користь загальну.
нашому народові - довго заліковувати душі поторочені, до світла йдучи
Чудово!Валю,може це Вас здивує,але читаючи Вашого вірша,відчув якусь спорідненість,енергетику "Сонячних кларнетів",стало світліше на душі...Дякую Вам. А ще Ваші відповіді на коментарі не менш цікаво читати.
А справді ж - воно (мішура) блищить, а всередині порожнеча!! Жах! І найгірше, що воно часом саме не усвідомлює, що то не його власне світло, а всього-навсього відбитий блиск Сонця. (Така ілюзія частенько притаманна творчим людям - не тим, які справді Поети-Художники, а просто поетам-художникам-писателям...)
Пані Валю, які суголосні думки!! Особливо щодо зла і "краси гріха". У мене теж про це є, невиписане іще, щоправда.
А вірша про дзеркала і я би почитала
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
те, що блищать предмети і "стихії" - вони блищать, щоб пояснити нам різницю - усі таємниці і смисли зберігаються на поверхні - "хто має око ..." (я не про себе - моє око цілком може роздивлятися блиск свого рівня ілюзій... у крайньому разі, воно налаштоване, прагне! - розгледіти...)))
гірше колти "блищать" люди і ще гірше, коли вони усвідомлюють вплив блиску власного - маніпулюють свідомостями інших заради отримання інших собі у власність... тут важливо уміти розрізняти - світлу людину від "солодкої, як гріх", чи "дьявольски красивой"... - самі ж означення про все кажуть...
це - ДУША І ДЗЕРКАЛА - иhttp://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319022
...чи – хотіти бути не тим,
ким насправді є… - от мені оце просто ... просто по серцю,бо ... мабуть тому,що оте вічне прагнення до світла - світитися - так часто завмирає лиш на стадії - блищати
круто
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
так... це смисл і ідея так Ви, Ляночко - в десятку, що називається
дякую Вам дуже