Свист кулі пролунав, як колискова,
Яку почув за мить до сновидінь.
Солдат упав, притихла його мова,
В прицілі снайпера поникла сіра тінь.
Пробачте, рідні , що пішов у вічність.
Простіть мене. Подався в дрімоту.
Скалічив вас, але забудьте грішність ,
Хоч не святий, та спокій віднайду.
Я не один. Зі мною вірні браття,
Сміливі, чесні, вічно молоді.
В нас тіл нема, одні лиш шма́ття,
І душі змучені жевріють в темноті.
Мій новий дім, є зовсім непросторий
Тісний, холодний, не такий як був.
Просочена земля, солоним морем.
Батьки, не плачте, я уже заснув.
Немає стра́ху, лиш пуста тривога,
Яка вбиває пам’ять… день, за днем .
Гвозди́ками в ногах, устелена дорога,
Що загартована нега́снучим вогнем.
До себе пригорніть останній раз,
Але в обіймах буде тільки холод.
Ваш син замовк, як свічечка погас,
Водитиме усюди його мо́рок.
ID:
560514
Рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата надходження: 18.02.2015 01:37:49
© дата внесення змiн: 18.02.2015 01:43:24
автор: Юрій Бондар
Вкажіть причину вашої скарги
|
