Наповнений по вінця ностальгічно біллю, малював я
твій портрет.
Ти, я, донька, син - там, на чужині, в Апрелівці, хитався
наш квартет.
Моя робота, твоя робота, чужий російський нам
уклад.
"Я ненавиджу, ненавиджу!" - в любові казала ти мені
стократ.
І я, незграбний у протесті, назвав портрет твій тоді
"Мій кат".
28.01.2015
К.
----------
"Мій кат" 690х490;
полотно на картоні, темпера;
01.04.1974
А я зрозуміла у назві інше:
Моя робота, твоя робота, чужий російський нам
уклад.
"Я ненавиджу, ненавиджу!"
Робота - то добре, але во ім"я чого вона?
Робота має приносити насолоду, інакше то - мука. Тому й народилися слова: "Я ненавиджу, ненавиджу!"
Левчишин Віктор відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Для мене завжди було цікавим, коли автор у свій твір вкладає один зміст, а інші люди бачать інше. Особливо цікаво. коли мистецтвознавці розказують загалу що саме митець мав на увазі і як треба розуміти цей твір - не має значення галузь мистецтва, все однакове. Але в даному випадку мова дійсно йшла про те. що намальовано на супроводі до вірша - мій кат, який любив і був укоханим. Та ще син і донька панують на картині...
Прекрасний оксюморон - "мій кат", можна назвати солодкий кат...До вподоби і картина, і віршовий супровід - несумісні сумісності у вірші: і біль, і чари...Загадкова штука життя...
Левчишин Віктор відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
