Пам`ятаєш, ми жили біля моря
І кохались три місяці без утоми?
Наш будинок і трояндовий сад не знали горя,
Я їх називала домом!
Я ж хотіла все життя так прожити:
Очі в очі і рука у руці;
Та нову королеву привів ти
І сказав тільки сухо "іди!"
Я знов пишу найсумніші пісні
від життя, не від горя!
Ти навіки лишишся в душі,
Як той будинок на березі моря!
І будинку на березі моря
щоночі без сну, без утоми
Пишу найсумніші пісні:
від життя, не від горя!
Я пішла в дощ, в непогоду,
Без слів, не глянувши в очі;
І не вдарила дверима, бо горда,
А зірки завели до ворожки!
А тебе нехай інша цілує -
Без пристрасті, не даруючи ніжність;
Ти і їй вкажеш на двері,
обіцяючи безсмертя і вічність!
Я знов пишу найсумніші пісні
від життя, не від горя!
Ти навіки лишишся в душі,
Як той будинок на березі моря!
І будинку на березі моря
щоночі без сну, без утоми
Пишу найсумніші пісні:
від життя, не від горя!
В Різдвяні холоди ти один:
Сад зів`яв, будинок постарів;
Ти в ніч кличеш на допомогу,
Та смота замела шляхи і дороги.
Ти в ніч кличеш на допомогу,
Та ніхто не чує, не прийде!
Ти сам відігнав всіх з порогу,
Не зберіг навіть рідні сади.
Ти сам відігнав всіх з порогу,
Занапастив навіть рідні сади ...
Ти сам відігнав всіх з порогу,
Занапастив навіть рідні сади ...
Я знов пишу найсумніші пісні
від життя, не від горя!
Ти навіки лишишся в душі,
Як той будинок на березі моря!
І будинку на березі моря
щоночі без сну, без утоми
Пишу найсумніші пісні:
від життя, не від горя!
02 липня 2012 р.
