або як можно дивитися на світ по-іншому.
Йдеться не лишень про мене.
Моє Я то цілий Світ -
Відчайдушний та буремний,
Без обмежень в ліку літ.
В несвідомому бажанні,
Що спіткало мене врешт,
Хтів вчинити самозгнання,
Наче мі забракло вешт.
Думав: там нема нікого;
Лише сам і часу плин;
Знизу твердь, а взагалі під богом;
Врешті врешт один! Один?
Мав я зір та визнав хутко:
Очі - то поштовх думок,
А в опануванні суттю
Має бути ще наступний крок.
«Подивись на все душею, -
Мовив я (чи мовилось мені?), -
Тільки і вона не є судьдею,
А поплічником ба навіть в мовчанні».
З новим зором не до втечі.
Краще там де зрозумів Навкруг.
Підсаджу но я себе собі на плечі
І лишусь дивитись Світа щироту!
