І ось тебе тут не було,
Я ж мусила сама сидіти,
Чи може, все тоді здалось,
А може, це «тоді», як ліки,
У вену введене,
Аби зігріти…
Тоді між нами розлітались звуки,
Я знала, що спливає час,
Його в зупинках було чути,
Моє «нарешті» розтавало на очах…
Старий ліхтар на розі пустки,
Не лагодився й не світив,
І раптом стрепенувся – ГУРКІТ
Пройшов через його сталевий бриль.
Сніжинка-зірка прилягла спочити,
Голівоньку приклала лиш на мить,
Ліхтар хотів долоні їй зігріти,
І спалахнув вогнем, як смолоскип.
Весь жар стрункого серця,
Закоханий принцесі передав
Він розтопив в калюжах скельця,
Навіть весну на ріг зазвав.
Чекав на відповідь, її появу,
На мить високих почуттів,
І лиш вона такого не чекала,
Розлившись в дрібочки краплин.
І ось тебе тут не було,
Ліхтар завмер, завмерли стіни,
Взялося кригою чоло,
Стемніло світло і години…
16/11/2014 р.
