Самотня кімната, самотня осінь, самотнє життя.
Опало листя й тобі здалося – уже зима.
Впали повіки на бліді щоки, наче вогні,
Ввірвались в душу жорстокі кроки німої біди.
Блакитні хмари у небі грали, мов кораблі.
Вони чекали коли зітнуться у боротьбі.
Вони чекали, і ти чекала – прийде пора,
Коли самотність нарешті згине, немов мара.
Коли розквітнуть осінні квіти людських щедрот,
Коли із неба на прості коси поллється дощ,
Коли настане у серці свято рожевих мрій,
Коли зірветься із вуст багряних жадане: «Мій».
Дерева плачуть і плачуть очі твоїх надій.
Гарячі сльози рікою ллються з-під чорних вій.
Лиха самотність у серці точить кривавий слід,
А душу мучить жагуча пристрасть здолати гніт.
29.01.13
