***
Іще не пізній вечір. Після активно проведеного дня насолоджуюсь тишею кімнати.
Відпочиваю в глибокому кріслі. Поряд на журнальному столику красується букет городніх осінніх квітів. Раптом кімнатну тишу порушив дивний голосний звук схожий на сюрчання. Дивно, але відразу і не розпізнала на що він схожий, а скоріше навіть настрашилася. Звук повторився з інтервалом у кілька хвилин. Потім десь близько півночі той самий звук пробудив мене. Аж тут після невизначеного емоційного стану мене осінило: ЦИКАДА! І відразу якось подумалося, що тут, у кімнаті, їй не вижити. І тому то саме цей нічний голос здався таким сумним, я б сказала: у мінорному ладі. А той вечірній звук був веселіший, дзвінкіший.
Поясню: цикадою, на японський манер, я називаю нашого українського цвіркуна,
Який все літо і в теплі осінні дні так сюрчить на полях у травах. А на японський манер тому, що прочитала багато тривіршів хоку на цю тему. Яка вона незвично приваблююча оця японська цикада! Які проявляються настрої у її співі:
І веселий, і сумний, і замріяний, і залюблений… Тому, зрозумівши що це за гість з’явився в кімнаті, я відчула також декілька настроїв одночасно: і захоплення від так близької зустрічі і невимовний смуток, адже розуміла, що тут вона проспіває свою прощальну пісню. Іще одне: -цвіркуна-цикаду я власноруч принесла додому з букетом осінніх квітів. Усе розказане викликало хвилю сердечних почуттів, які вилились у тривірш:
Сумно сумно так
звучить прощальна пісня.
Цикада плаче…
***
Якось на початку жовтня
Поглянувши у вікно була вражена зміною кольорів. Стояла і дивилася заворожена промовляючи:
Зелене й жовте…
За вікном осінній бриз –
Мряки сонний штрих.
настолько оторванная от реальности тихим шопотом вечного зарисовка..что так захотелось в степь зарыться ладонями в траву и мыслями в небо..
очень понравилось..особенно неожиданное в финале сочетание цвета и документального..реального..так неожиданно и так глубоко..спасибо!
Едельвейс137 відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
