Навіть пам'ятаю де, коли і як ми зустрілись . Ви були зовсім не прості, схожі на інших, але не прості. Чи то мені так здавалось. Ви виглядали якось неординарно, але ця неординарність була звична вже . Потім ми стали друзями. Проводячи вечори з вами ви мене чули, мабуть звикли, адже ви ж найкращі з тих , які в мене є . Слухали мої співи, читали мої дурні і дитячі вірші, ви виражали мене , а іноді за вас ображали мене, не пускали, роблячи цим мені комплімент. А далі вас топтала, викидала, забувала за вас на дні, місяці. Мені не було важливо я ви так, ви знали, що я вас любила коли згадувала. Ми дивились на зірки, лежачи на траві, скільки ви знаєте мого потаємного, навіть того, яке я забувала вже давно. Була до вас жорстока, роздираючи вас з приємністю, а далі плакала вам. Ми подорожували. Пили та їли, слухали класику , мовчали, а от мовчали ви завжди, і правильно. Ну так як ви мене, то так ніхто, з вами я справжня, хоча як бути не справжньою хто його зна, але не про те, з вами мене впізнавали. Проїхали так багато і здавалось би в головних моментах поруч були ви, мабуть. засинали, грілись, як могли, показували мої рани, закриваючи цим інші. Сердилась теж поруч і іноді ненавиділа вас, а потім згадувала і любила. Повертаючись. Теплі дружні розмови, цукерки, вуста, одяг, підбори , кеди, чай, кава, різні люди, автобуси , пісні, машини, радіо, телеграми, здається ви знайомі з усіма кого я знаю. Ви не залишали, хоча губились. І скільки вже часу пройшло, а ви досі поруч, мої улюблені дерті джинси.
ID:
529469
Рубрика: Проза
дата надходження: 12.10.2014 21:04:02
© дата внесення змiн: 12.10.2014 21:04:02
автор: Anna Goletiani
Вкажіть причину вашої скарги
|
