Люблю я осінь… як пожовкле листя,
Зірвавшись з гілок, падає повільно,
Торкається долоні бархатисто,
Прощаючись зі мною, мов навічно,
Прощаючись з життям своїм безпечним,
Недавно де воно було веселим,
Живим і ніжним, теплим і зеленим, –
Тепер холодним, жовтим є і мертвим.
Опалий лист лежати залишаю
Самотньо на пожовклій стежці парку…
Самотній кожен в світі, тут немає
Різниць в житті і смерті геть ніяких.
Самотністю своєю я втішаюсь,
В ній незалежність відчуваю, свіжість, –
Осіннім парком залюбки гуляю,
Ногами ворушу осінню ніжність.
Люблю бурштинові принадні краплі
І, взагалі, всі кольори осінні,
М'які, пестливі сонця промені останні, –
Себе лиш восени я почуваю вільно.
Люблю я осінь, волю й самотину,
Її моє лиш серце не сприймає, –
Я думкою щомить до тебе лину
І прагну бути разом, бо кохаю.
Милуюсь осені вечірнім небом,
Розмитими і теплими тонами,
Дивлюсь на павутинки тонкі, ледве
Помітні у повітрі між гілками.
По парку йду алеєю повільно,
Лунають кроки, лист шумить на вітрі,
Зірвався, пурпуровий, запізнілий,
Гойдається, кружляє у повітрі.
Впав на плече і по руці спустився
В мою долоню осені дарунок…
Вже й вечір вересневий опустився,
У сутінки сповив осінній трунок.
Природа ще в собі тепло тримає, –
Минуло лиш недавно тепле літо…
Немов кораблик, листя пропливає
Руде струмком в малому парку міста.
Люблю я вільний вітер, що танцює
У кронах з листям різнокольоровим,
Коли птахів прощальний голос чую,
Що залишають золоті діброви.
А ви, ви осінь любите? – Люблю я…
09.10.2011 р.
ID:
525548
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 24.09.2014 15:38:17
© дата внесення змiн: 23.03.2015 11:21:24
автор: Martsin Slavo
Вкажіть причину вашої скарги
|
