Життя прожила-вірші дописала.
З моєю долею переплелись вони,
бо як розкажеш людям в серці наболіле,
як вирвеш душі їх з-під каменю біди?
Не хоче гріх із тіла так тікати
в ночі приходе й стукає в вікно.
Наказує нам двері відчиняти,
а відчинили-серце прийняло.
Вони бувають різні-в білі шати
одягнені і назва різна в них.
Вони бувають бідні і багаті,
та через них душа в людей болить.
І загнана упала на коліна,
поклони б"є мучителям своїм.
А тіло все забуло-п"є,гуляє
і забирає гроші в злидарів.
А ті грішать і в ненавісті заздрять
і проклинають з горя багачів.
Замкнулось коло-вирваться із нього
ніхто не зможе,бо не хватить сил.
Гріхи приходять тихо,мирно
і як коти,що лащаться до вас.
Ну обманув,сказав негарне слово,
неправду похвалив,збрехав і вкрав.
Ну покохав чужу і гарну жінку,
ну захотів і вдарив бідняка,
ну чарку випив-не прийшов додому
всі роблять так-немає в цім гріха.
Ще є гріхи такі,що не простяться
ні в цьому світі,не в світах других.
Коли ти зрадив Бога і продався
зустрів і полюбив богів чужих.
Гріхи,гріхи-навіщо відчиняєм
ми двері розуму,сердець своїх.
Навіщо в наших душ ми вічність забираєм
в обмін на втіху радостей земних?
