Прийшли до нас свати,мене посватали.
-Мамко моя,мамко,комусь те ня далі?!
Я го не любила,любиті не буду.
І свого Іванка ниґда не забуду.
Шлаяр мі купилі білий,довжелезний.
Шатя і йши човкор такий прегарнезний.
Лем ты ня не купіш за великі гроші!
Муй Іванко ліпший.Чом не прийшов сночі?..
Я йому записку уночи писала,
Вкрасти ня от пана я його благала.
Пан прочитав...Двирі отворив:
-Ти вільна...
Лем для мене сь была найкраша царівна...
Я ся с тим змирила.Шатя м на ся вділа.
Іванку,до мене ти не маєш діла?!
Я так тя чекала,двирі вже откроті.
Пан купив віночок,завісів на плоті.
Як ім позерала,шо квіття вун гладив,
Цілував віночок і на плут завадів.
Позерав на мене,ставав на коліна...
А я го йши вчора нияк не хотіла.
-Я тя не примушу у постіль лігаті.
Мене,немилого,іши й цілуваті.
Йой,такі му сльози спадали додолу...
Шепотів тихенько:
-Не дам тя нікому...
Взялам його руку,в свою положила...
-Я би з вами,пане,вірна вік прожила...
Узяв ня на рукі,ціловав долоні.
-Як за тебе щастя дяковаті долі?
Ішла свальба селом,гудаки співалі.
Йши такої свальби в житті не видалі.
Стала як та ружа дівчина красива.
А іши вна стала дуже прещаслива.
То не правда,люде,що багач поганий.
Лем жеби став дуже нею вун коханий...
Так люблю такі твої вірші. вони такі чудні, і завжди посміхають.
"То не правда,люде,що багач поганий.
Лем жеби став дуже нею вун коханий..."
от так от!
