Я чекаю на тебе у снах. Твій візит завжди несподіваний, тихий і чорно-білий, голос відсутній, обличчя сумне та стривожене, тільки погляд мерехтить в темноті пустої кімнати й видає задоволення від прийому хазяйки у свої покої. Ти мовчав, завжди мовчав, але я відчувала тебе. Відчувала руку на своєму плечі, ягідні вуста в районі шиї, теплий подих на своїй рум’яній щоці. Я постійно хотіла торкнутися твого обличчя, своїми ніжними, як серпневий вітер руками, відчути його на дотик і шовковистість, але ти відсторонювався, ніби чогось боявся. Невже тобі подобається, коли я благаю тебе повернутись, коханий?
І ти йдеш через усі перепони, оминаєш болото з брудними дівчиськами, проходиш повз алкогольне поле та одурманливий ліс, й падаєш у мої карамельні обійми. Ти прийшов і звільнив мене з пастки самотності, з капкану ілюзій і палати нереальності, прийшов і зробив так, щоб я навіки стала твоєю. Я твоя опора, твій друг, коханка, панацея від усяких болячок. Завжди витиратиму твої сльози в моменти краху мрій, мазатиму зеленкою сердешні рани й казатиму, що незважаючи на погоду, стан душі чи положення у суспільстві, я завжди буду з тобою…
