Ніяк-не-схил-до-спокою.
Де ж бо братись тому приглушеному
Хрускотові кісток?
У подорож ти збираєш скелети пожертв,-
Так вишляховується гостинець із хребтів,
Де на кожному - своя історія разом
Із переддокором у вічному
Привидді "Це ж мало бути таємницею!".
Але ти зваблюєш мене стиглим соком осені.
Вона більше личить тобі, до лиця.
Бо це літо!Кат би його побрав,
Вимиває сонцем блискіт очей.
І
А все почалось зі спраги до нової історії.
Ти створив парад старості,
Перелистуючи сотні книг.
Та,здавалось,усе було сказане.
Безнадія ставала проказою,
Вагою з тонну криг.
Тож натомість сталась подорож,
Із вітальним поверненням
Без напутніх прощань.
Оглушеність крику тебе препарує,
Як і причал усіх перепрочитань.
ІІ
А що ж було перепрочитувати?
Зовсім не вицвілий з досвідом текст.
Ти свою сивину на скронях пригладжував,
Щоби оте "більше ніколи" впокорилоось,
Аби вилилось все байдужжя до
Чужого горя, бо своє ще
Не прийшло?
Оте "ще" нидіє на денці чашки
Із пророчою гущею ранкових слів.
Та усе має здатність щезати,
Але не надія,
Як і всяка жінка,
Не сподіється смерті.
Тихі води носять її немовля
У кошику,
Може,рабському,
Але берег усе міня.
04.07.2014
