Обрамлював слова даремно,
послання з кожного робив.
Дарма писав усі нужденні,
оті записки їй щоденно.
Молю я Господа вернути
до болю ті прості минути.
Де все йшло власним чередом,
і тільки так повинно було бути.
Де лиш од доторку до її рук,
нічого б в світі не спинялось.
Де від одного лиш:"Привіт",
душа моя би не впивалась.
Де я б не захотів дізнатись,
про таємничість тих очей,
краса яких вже не дає вагатись,
що ти не звідси,ти не із людей.
Я в здогадках останусь вічно жити
і відшукаю відповідь на запитання,
як зветься,коли ту із крилами любити?
І як назвати відчуття те - дар чи покарання?
І ця "записка з Д" - вона уже остання.
Усі слова були лише твої.
Усе що я писав - вагання,
бо ангели недовго ходять по землі.
