1.
Вінок сонетів – погляд з висоти.
На ньому риску творчості підводиш,
Хоча писати й далі будеш ти
Не дивлячись на настрій і погоду.
Ти нову форму хочеш відшукать,
Де ритм новий і підпис, і печать,
Але Герой давно тобі відомий,
У білому він весь і майже вдома.
На розсуд друзям ти сонет кладеш,
Хоча їм що – самі таке малюють,
Хто про погоду, хто про долю злую,
Але то творчість – написав і ждеш.
Початок є, а далі що писати?
Цікаво і самому буде знати.
2.
Цікаво і самому буде знати,
Чи ж буде у героя благодать,
Чи він поїде в Ріо – гарна плата,
Чи буде й далі вдома він страждать.
Бо в нас життя таке на роздоріжжі,
Тут є блондини, та бувають й рижі.
Усе життя у пошуках грошей,
А творчість де, скажи, хто-небудь, гей!
Тому все це Герою я даю,
Нехай він сам і пише і малює,
А я один собі свій шлях торую,
Я тут лишусь, він в іншому краю.
Не знаю, хоч пиши, а хоч лети,
Що далі ще напишеш й створиш ти.
Вірю, що вінок поповниться новими сонетами. Вдалих Вам ідей! 
