Cкільки треків неписав
скільки ненависті не клав на ламані біти
скільки почуттів невиливав
і не читав те що до репу тягне магнітом.
Яна середині прожитого зрозумів сенс
того що заставило це написати
стерти 100-вий процент
діссу на свою шкуру та все про себе разказати.
Я виріс в сімї що дбала про мене
та важко робила щоб іншим не почевався
в мені течуть матері й батька вени
які завжди повчали щоб я нездавався.
Дитинство минало за сценірієм мого таланту
я кидав навчання і біг на футбольний майданчик,
ганяв із мячем як і всі пвацани
гріючись думками що все життя повяжу з футболом
що подарую великий дім батьку й мамі
та все получилось великим абломом.
На хвилинах треніровки серце закололо у груди
я непризнавався рідним біг та терпів
здригаючись від страшних болів сутки
та себе ніколи нежалів. Я призираю свою долю
що недала мені ним стати
що вдитинстві назавжди додала багато смутку і болю
з яким я живу і буду так проживати.
Я в 15 завязав із грою кинув на цвях свої бутси
так і негрравши у області чемпіонаті
продавши спортивний Інститут на міську бурсу
Та пішовши на неохоче заняття.
Де оцінки ставили Гроші
вчителям кидали чуть невкармани
де ніхто небув сам на себе схожим
де когось доля чекала а від інших втікала.
Це все бачив з боків та забивав
бо старався відбути ті роки
й щоднем світ все дорослішим ставав
і старшим ставав я у кроках.
Розумівши свої помилки й невдачі
приходив до дому байдужо вчивши завдання
та продовження у цім небачив
й ішов туди у прохолодні ранки.
В мені лікар вбив мрію
що до останнього продовжувала жити в душі
розбив усі сподівання та надії
шо ішли по білій полосі.
Я днями й ночами молився
й Господа бога благав
щоб збулося те що снится
де в сітку мяч від моєї ноги залітав.
так і досі очі піднімаю до небес
і прошу теж саме
щоб доля змінила усе
та пропав в серці камінь.
у четвертім закінчив навчання та пішов на роботу
важко пахав кровю проливив руки
інколи і забував десь совість
що повертався пяним в дім, цього ніколи незабуду.
як грубими словами хамив
хоч мама й захищала
як на вітер кидав ті гривні що так важко заробив
на ранок моя душа ридала.
робота навчила бути іншим
та незмінила хоч на трохи
хоч на ній і в серці став мужнішим
а зозуля все щитала роки.
зараз згадую де мої 15
де та іще нерекунструйована школа
на цей час мені уже за 20
де лиш я та трек цей написаний весною.
20.04.10р.
