Важко пробиратись
Крізь
Не своє дихання,
Не свою землу,
Чи то пак,
Навіть простір
Важко
Зносити
Коробки́
Зоржавілі
Із
Пачками цвяхів
у хлів
емпіричного
досвіду
Важко
Минати
Пусті
Квартали,
Розгойдані
Го́йдалки,
Веселки
Без
Кольору
Осені
Важко
Бігти,
На чорних
Пере́тинках
У
Брудних
Черевиках
Дощовими
Зігнилими
Стопами
Важко
Гальмувати
Танці,
Не почавши
Обіду,
Важко здіймати
Куряву,
Не почувши
Голосу
Злободенного
Важко годувати
Птахів
Шматком че́рствого
Хліба,
Як і важко сказати,
Що важкість
Пройде,
Та проте,
У моєму
Значенні
Власної онтології
Загубились
Ключі
І кульки
Від значень
Та проте,
У моїх
Значеннях
Всі роки
Пройдені
й втрачені,
Що були
Віддзеркаленням
Кволості
То ж я, мабуть,
Одужую,
І підіймаюсь,
Як сонце
У недосяжність
Обрію
й
уся система
Гніву
Роздерлась
Навпіл,
Наче
Собакоподібні
Каїна.
