У долині між гір тихцем жило-було селище. Мешканці його поклонялись не богам, не силам природи, а скрипу, який нізвідки брався двічі в рік навесні й восени. Починався він з приходом нових вітрів. Вважали люди, що приносить він добрі зміни і свідчить про рух вперед їхнього маленького світу.
Над селищем височіла гора, а край гори просто над головами у мешканців нависав камінь-каменюка. Рідко хто так високо підіймався, але хто був - казав, що розміром той камінь, як усе їхнє село.
Одного разу пастух не впильнував частину отари і довелось йому піднятись аж до самого того каменю. Стомився пастух,- витягнув скромну вечерю і сперся на камінь, щоб вмоститись зручніше. Аж тут камінь загойдався під ним і видав скрип, якому усі мешканці поклонялись. Налякався пастух. Забув про отару, кинувся вниз у селище розповісти про своє відкриття.
- Та такий він хиткий, як зуб молочний у дитини. Та як добре щось його потрясе, то впаде на нас, що мокре місце залишиться з усього нашого світу,- надривався пастух перед народними зборами.
Люди головами хитали, але що робити,- не знали.
- Треба його звалити самим, щоб не жити у страху.
- Але ж ми самі своє селище ним розплющимо і без домів залишимось, і без скрипу, який благо ніс нашому народу стільки віків.
Довго сперечались, але вирішили таки звалити ненависний вже камінь, який посмів вселити в них страх.
Проти проголосував тільки найстарший з мешканців:
- Страх ваш пізніше народжений, ніж ви, тому його подолати зможете, а віра в скрип, який давала нам сили жити і рухатись далі - каменем народжена і з ним піде від нас. Те, що камінь хиткий - то така його вдача, бо ж і я пам"ятаю, як ще малим чекав на благословенний скрип з вітрами.
Але старого не послухались. Вигнали з селища собак, забрали худобу, запакували в пожитки усе, що могли і з дітьми покинули хати.
Цілий вечір і ніч чоловіки боролись з каменем. А надранок звалили його.
Він падав вниз, як несеться в прірву голос, стаючи луною.
І сліду від селища не зосталось.
І уся долина зайнята стала ним у великій тиші.
І люди розбрелись хто куди сусідніми горами, як сироти.
ID:
490106
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 03.04.2014 21:05:54
© дата внесення змiн: 04.04.2014 00:12:05
автор: Маріанна Вдовиковська
Вкажіть причину вашої скарги
|
