І знову все… як вже було колись...
І знову я в останній раз закрию
старенькі двері… Колесо життя
мене штовхає… стукає у шию…
І знаю я, що треба уже йти…
Про це вже трави шепотіли в сквері.
Про це мені писало вже життя
чорним пером на білому папері…
Про це мені кричали всі світи…
А я стою і все дивлюсь на двері…
Мене вже зупиняли всі світи…
І сніжно - білі дарували шати…
Я ж у закриті двері… як душа…
Якій уже нема чого втрачати…
І знову все… Як вже було колись...
Мені вже трави шепотіли в сквері…
"Не розмалюєш ти усі світи...
І не ввійдеш в усі закриті двері…"
Шептались всі… І було добре чути…
Слова не досягали моїх вух…
Та я спиною те могла відчути…
Візьму і розмалюю всі світи…
Зруйную геть усі стереотипи…
Щоб ми змогли у ті світи ввійти…
Розмалювати їх… або простити…
І знову все…і сірим олівцем…
Не вірите?... По сірому папері…
Стою… І мокну вперто під дощем…
І стукаю в усі закриті двері…
...що ж то стiльки дверей всюди...понастроiЛи!!!
Наталя,можу фарбiв прислати,а ще у мене тут зв"язочка ключiвнiчийних валяеться - а раптом ?
...не сумуйте
гостя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
