Коли сміється, то немов княгиня.
І біля неї повно скрізь чудес.
Вона для тебе завжди, мов богиня.
А ти для неї як бездомний пес.
Дивився в небо – згадував ці очі.
Торкався лілії – то ніби зовсі поруч.
І день не день, бо ти лиш хочеш ночі.
Щоб знов побачити цей обрис.
Вона, як мрія танунула, мов сніг.
Який занесли чиїсь теплі руки.
На ще сухий, колись, поріг.
Й завдали тобі ще більше муки.
Але кохання не завжди це казка.
Це не завжди взаємність і цілунки.
Вона для тебе це любов і ласка.
А ти для неї лиш піар і подарунки.
Ти будеш поруч, ти її кохаєш.
Ти знаєш, що вона тебе не любить.
Взаємності ти, навіть, не чекаєш.
Так просто і вона тебе погубить.
Але ти поруч і тобі це всеодно.
Бо так багато вже для тебе важить.
Та пройде час і буде вже не то,
А серце твоє до неї, мов летить.
Забудь про неї, прошу, любий друже.
Забудь, благаю, поки, ще не пізно.
До слів моїх тобі, отак байдуже.
До тебе вона ставиться так різко.
Кохай, як хочеш, але так навіщо?
Поглянь, до логіки прийди.
Для її серця ти таке собі ледащо.
Забудь, і іншу, для душі знайди.
