Отак з життя зникають рідні люди,
Холодне его нищить почуття.
І все, що не сказали до пуття,
Ножем довік колотиме у груди.
...Стурбовано нахмурить брови небо
І спогадів запалені зірки
Помалу зникнуть… З легкої руки
Мій біль у віршах вирветься з-за гребель
І все… Чужі…
Загубляться світанки
Відвертих слів у круговерті днів…
І тільки ехо веселкових снів
У венах пульсуватиме до ранку
Із ночі в ніч…
А зарево заграє…
Тоді як бути?!!! Як повз Вас пройти?
Відвести погляд?
Перейти на ти,
Назвавши біль свою блакитним раєм?
Чи вдати вигляд, ніби незнайомі?
Переписати наново життя?
Тай там, що не сказали до пуття,
Заллє чорнилом спогади в альбомі...
Дуже проникливо і чуттєво. Єдине тільки, у фразі *Як же повз Вас пройти* я б прибрала частку *же*, бо вона додає зайвий склад і збиває з ритму... Але Вам видніше. А поезія емоційно сильна.
Єдине тільки, у фразі *Як же повз Вас пройти* я б прибрала частку *же*, бо вона додає зайвий склад і збиває з ритму... Але Вам видніше. А поезія емоційно сильна. 
За святом Вас 
