Я виросла. Не вірю у казки.
що діла, що метелики - рожеві?
навіщо диво, трави, колоски,
коли немає щастя в королеви?
Нащо мені тепер яйце-райце?
Кого здивують гуси-лебедята?
тепер Телесики плюють в лице
словами дворовими, як солдати.
Навіщо Василини та Килини,
коли тепер є Моніка й Шура?
Не казки у нормальної дитини,
а супер-пупер-віртуальна гра!
Кому листи писати, надсилати?
хто їх читатиме, хоча б в життя антракті?
Ні, краще меседжі в тачфоні набирати
або тріпатись з друзями вконтакті!
Яка біда? Нема уже дитинства,
воно тепер дурний лиш атавізм...
Яка біда - немає материнства
і вщент загнив уже соціалізм.
Часи ідуть, ми з ними розминулись
і робим пастки, муки і капкани.
Я виросла. Але моє дитинство
у часі тім, де казку каже мама.
