Облуддям білим інієвих снів,
Заполонила сад Зима-віщунка,
Де від її студеного цілунка
Горіх у надвечір’ї зледенів.
Багаття склавши із хрустких крижин,
Простиглу іскру вибила з кресала
І чаклувати на погоду стала,
Прославши руни стоптаних стежин…
У джерела криштальнім баняку
Булькоче завірюх лілейний трунок.
Дзвенять синиці бурштином вістунок,
Додаючи із віт журбу м’яку.
Ворожка, кров заходу ллє в чавун,
Рипучим гласом шепче примовляння.
Нічним богам готує подаяння,
Читає знаки в безконеччі лун…
Ковшем арктичних скімлячих вітрів,
Степний олтар вона окропить снігом.
Полишить зорі ясним оберегом,
І зазміїться руслами ярів.
Вас то я тільки крадькома читала. Зрозуміла, нарешті, що ніколи навіть приблизно не зможу так змалювати світ. Тож буду ним тільки захоплюватися читаючи й далі Ваші твори.Ви неперевершені. Може й пафосно сказала, але правдиво.
Осіріс відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за увагу та приємні слова! 
