Ми по обидва боки барикад.
І мені гірко, боляче за тебе.
Моє життя не райський диво-сад,
А тобі що – падає манна з неба?
Чому тремтиш осиковим листком?
Виконуєш негідні забаганки
Цих холуїв, що узяли «райком»
І хмарою закрили нам світанки.
Вірніше, не взяли, а були там –
Райкомівські нікуди не дівались…
Ганьба двадцятилітня наша, срам,
Під владу кожну вправно лицювались.
Тебе женуть і ти ідеш – рабиня,
Охороняти їх адмінресурс…
Ти у своїй родині – берегиня,
Який для неї вималюєш курс?
За все прийдеться звітувати небу
І за свої діяння і слова.
Почує, з часом, що онук від тебе,
Як запитає – де тоді була?
09.02.2014р. Надія Таршин
І справді, невже їм не соромно буде дивитися у вічі своїм дітям і онукам? Такий емоційний і проникливий вірш - серце щемить!..
Надія Таршин відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Наталю, дякую, тут на Дніпропетровщині дуже складно з цим питанням, там, по той бік, дійсно і мої хороші знайомі і друзі, але потібно миритись, бо несприйняття і злість можуть тільки нашкодити. Але радує те, що процес пішов і цей вірш сьогодні уже надрукований у опозиційній газеті"Лица", і на чотирьох сторінуах все те, що стосується нашого Дніпропетровського Євромайдану, а на сьогодні це дуже рейтингова газета у нашому місті.
Нас зажди гнуть,
А ми не коримся.
Тому й за волю
Досі боримся.
Ошукують, підкуплюють,
Залякують слабких.
А всі нескорені,
То дратування лиш для них.
Я вірю у нашу свідомість,
Нам гідності не займати.
За долю, за волю, за правду
Нам треба сьогодні стояти!
Надюшо, це Вам:
Надія Таршин відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Надієчко, дякую, так вони все витворяють, а ми стоїмо, а коли б і ці хто так трясеться і боїться за свою шкуру одумались, та хоч би не мішали, коли не допомагають...