Місто моє, що захищене небом,
Сірим димом густим оповите.
Плаче сльозами і молить "не треба",
Та йому цього вже не спинити.
І пустими зіницями вікон квартир
Воно наскрізь прострілює душі,
А в руїнах живуть ті, що бились за мир,
Ті, до кого всім стало байдуже.
Білі машинки-доставка морфінів
Тим, що потрапили в пастку.
Голками з кров*ю все поле засіють...
Ліворуч живе якийсь пастор.
Секти... в них люди чекають спасіння...
Дехто ще вірить в мораль
Кожний своє обирає насіння,
Шукає свою пектораль.
Місто, скалічене гнівом, жорстокістю,
Зрадами, сміхом байдужим.
Відчаєм пошуків, спробами вбити
Себе... психлікарні... подружжя...
Третя дитина? Отож бо дають! -
Релігійні або божевільні?
Хлопці дівчат на аборти ведуть.
Закоханих, щирих, наївних.
Місто, яке підняли дідусі,
Мужності, рук працьовитих.
Знищили цінності, скарби усі.
Вороги? Ні. Власні діти.
зболено-зранено... ... "І пустими зіницями вікон квартир
Воно наскрізь прострілює душі,
А в руїнах живуть ті, що бились за мир,
Ті, до кого всім стало байдуже."-
В мене, мов промінець пройманув в душі) Такий період, що хочеться мовчати і слухати тишу...Ти розумієш.. 
... 
"І пустими зіницями вікон квартир
