Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Валентина Ланевич: Моє босоноге дитинство. - ВІРШ


Валентина Ланевич: Моє босоноге дитинство. - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 4

Пошук


Перевірка розміру




Моє босоноге дитинство.

Діти сиділи на печі, найтеплішому місці у хаті. Їх було троє: дівчинка та двоє старших її братиків. Одіті хлопчики були в домоткані, власного покрою, ллянні сорочечки та такі ж штани з пришитими до них лямками, що застібались на гудзики навхрест. На дівчинці красувалась ситцева шапочка з рюшечками та зав’язочками, з дрібними, голубими квіточками по ній, кофточка з тієї ж тканини та широка, зібрана в поясі у складочки, ллянна спідничка. Нова, велика хата, поставлена на міцні дубові колоди, ще пахла смолиною, її п’янкий запах розносився по сінях, розміщених майже по центрі хати. З сіней, праворуч, двері вели до комори, ліворуч - до просторої світлиці на три вікна, з якої можна було потрапити до хазяйської спальні, а прямо - до великої кухні з піччю у лівому її кутку. Вздовж печі, біля столу, стояв дерев’яний запічок, що слугував, як за добротну лаву, так і за ліжко, коли на нього клали домотканий, лляний мартас, набитий м’яким, сушеним сіном. Такий же матрас, накритий рядном з тонкої лляної пряжі, лежав і на широкому дерев’яному ліжкові, котре стояло уздовж бічної від печі стіни. За вікном, у правому кутку кімнати, на стіні висів образ Пресвятої Богородиці з маленьким Ісусом на руках, а над ліжком витанцьовувала гопака, вишита хрестиком, молода пара. На обох картинах красувались, вишиті гладдю, яскраві квіти на рушниках. Діти прислухались, як весело потріскують, горять дрова у печі, як гуде за вікном січнева хурделиця, жалісливо плачеться вітер, гойдаючи довгим колодяжним журавлем. З інших дверей світлиці, що виходили на кухню, швидко вийшов молодий чоловік 32 років, середнього зросту. Дістав з причілка великого чавуна, з відра, котре стояло на табуретці біля печі, налив води і вправним рухом рогача відправив його у піч, приставив до вогню, а сам, на мить схилившись на ручку рогача, завмер, споглядаючи, як полум’я зализує покаті пічні боки. На його гарному обличчі, з хвацько закрученими, смоляними кучерями, з припухлими губами, блукала радісна і, разом з тим, тривожна усмішка. Він ніби прислухався чи то до того, що діється з ним самим, чи до того, що відбувається там, за зачиненими дверима великої кімнати. -Тату, тату, - відізвалась трирічна дівчинка з печі, простягаючи до нього свої тендітні рученятка, - я хочу до мами. Усміхаючись лише самими куточками великих карих очей, ніби пробудившись, Михайло перепитав: - До мами? До мами, Шурочко, зараз не можна. Малі діти не розуміли, що відбувається. Раптом до їхнього слуху долетів ледь чутний плач, який чим раз ставав голосніший. Плач доносився із-за дверей сусудньої кімнати, куди їм суворо заборонено було заходити. З дверей цієї кімнати вийшла баба Парашка, пов’язана білою хусточкою з квітчастим бережком. На ній широка ряба ситцева спідниця, зібрана у складки у поясі, на ногах, пошиті із чорного сукна валянки, поверх них резинові галоші. Рукава домотканої, вишитої дрібними квітами ллянної сорочки, були закочені по самі лікті. -Михайле, давай воду, - скомандувала вона. На її, поораному зморшками, обличчі можна було прочитати спокійне задоволення. Вона успішно допомогла з’явитись на світ ще одній дитині. Тією дитиною була я. І мала я уже свою персональну няньку. Це був мій восьмирічний братик Іван, на якого змушена була залишати мене мама, коли йшла виконувати нагальну роботу, якої завжди не бракувало. Коли мені виповнилось дві неділі, мене повезли до церкви хрестити. Коні, підганяючи себе, швидко бігли рипучим снігом. Мій майбутній хрещений батько, закутавшись у теплий кожух, сидів на перших, здвоєних полусанках, моя майбутня хрещена зі мною на руках - на других. Раптом ланцуг, яким скріплювали полусанки роз’єднався і перші поїхали далі, а другі завмерли на місці. То була перша пригода у моєму житті. Жили ми на хуторі на шістнадцять дворів. Наша хата стояла край болота, яке кожної весни вкривалось зеленню із жовтогячим лататтям по ньому, із цілою зграйкою галасливих, пернатих мешканців, що постійно зчиняли між собою сутички, а вечорами на авансцену виходив ніжноголосий жаб’ячий хор і від їхнього злагодженого співу аж дух перехоплювало, так би й слухав його - не наслухався. Навколо хати красувався сад з вуликами у ньому. Я любила спостегігати, як бджоли одна за одною, безперевною вервечкою, одні вилітали з вулика, а інші повертались до нього, а навкого бринів їх монотонний, високотональний переспів, а ще любила, як і всі непосидючі дітлахи лазити по деревах. Мамі приходилось тільки скрушно хитати головою, ставлячи знову заплатку на нову дирку в моєму одязі, а я в той час згадувала, як то цікаво було спускатись донизу шуляка з берези, обхопивши її верхівку одними руками. А інколи і з вільхи пробувала, правда, вільха має крихку деревину і, зачастую, вершечок ламався і ти, разом з ним, чіпляючись за гілля, що пом’якшувало падіння, летів униз, в обійми зеленої травички та папороті. Хутірські дітлахи, збираючись разом, самостійно вивчали навколишню територію. Грали різні ігри. Однією з таких була "Війна". Відразу за хутором, у смузі соснової лісопосадки, в’юнились старі окопи і ми, розбившись на дві команди, де кордоном, звичайно ж, були окопи, розходились у різні бики. Перемагала та команда, хто більше чоловік перетягне на свій бік, а бо у кого першого знайдуть захований прапор. Лазили по пластунськи і тоді нашим матерям приходилось нагрівати багато води, змішувати її з деревною золою та подрібленим господарським милом і заливати у ступу, вкинувши туди попередньо наш брудний одяг. Почасі він витягувався звідти і на грубій дошці відбивався дерев’яним прачем, потім полоскався у чистій воді та відправлявся сушитись. Ми були дітьми природи, її невід’ємною часткою, так, як своїми босими ногами відчували дихання землі, бо ходили по ній босоніж з ранньої весни до самої холодної осені. Взувались тільки, коли йшли в ліс за грибами, чи по ягоди і ліс приймав нас у свої володіння, де з захопленням ми ганялись за білками, які завжди виявлялись прудкішими за нас, насторожено споглядали за совами, коли випадково натрапляли на них, бо вони відлякували нас своїми величезними нерухомими, як нам здавалось, очима. Вслухались у шум вітру, що розкошував у кронах дерев, раз по раз струшуючи сухі галузки, які з тихим тріскотом падали додолу та у розмаїті співи лісових птахів, що раділи сонцю та погожому теплому літові. Особливе місце в нашому дитячому житті посідали свята, коли до нас приходили гості. За один стіл з дорослими нас не садовили, їсти нам ставили окремо від них. Зате, добре попоївши, ми мали змогу насолоджуватись їхніми піснями, що йшли від душі, із самої її серцевини і заповнювали собою увесь простір, і тій пісні уже затісно ставало у кімнаті, і вона, через відкрите вікно, виривалась назовні і пливла, ширилась, злітала високо до неба і аж там замовкала, гублячись у його безмежжі. А потім у моє життя прийшла школа, що знаходилась за три кілометри від хутора і відкрила мені інших світ, незвіданий донині. Це був світ друкованого слова і я з жадібністю накинулась на книжки. У кінці першого класу зі мною приключилась подія, що вперше примусила мене призадуматись. Наша вчителька, Галина Трохимівна, наклеїла на свою сумку паперову наклейку, а бачили усі ми, учні, її вперше. Коли вчителька вийшла, залишивши портфель на кріслі, діти збіглись туди. Я, певно, з тої великої цікавості, доторкнулась до портфеля рукою. Що тут почалось. Мене стали обзивати злодійкою, зі мною ніхто не хотів розмовляти. Добре, що то був кінець навчального року. За літо діти забули про це, а я дійшла висновку, що можуть тебе звинувати, засудити та поставити на тобі клеймо просто так. Ще декілька відчутних прецедентів сталось зі мною у восьмому класі. Одного разу до нас у село приїхали артисти, вони ставили у клубі виставу "Вовчиця" і мені дуже хотілось її подивитись, хоч учням і заборонялось відвідувати клуб. І треба тому було бути, що на початку вистави, зайшовши у середину клубу, я якраз зустрілась обличчям прямо із директором школи, який і вказав мені на двері. А на другий день мене викликали на коврик, вимагаючи сказати, хто ще з учнів був там присутній. Я, будучи абсолютно чесною дитиною, сказала. Покарання не було сильно відчутним, бо, певно, учителі і самі розуміли, що карати нема защо та на душі ще надовго лишився осадок від цього випадку. І коли, уже в десятому класі, на початку шкільної дискотеки, у гуртожитку вихователька заскочила дівчат за відкриванням пляшечки вина на шістьох, і мене, за якимось збігом обставин, знову повели до директора школи, при цьому, вихователька в одній руці примала злощасну пляшку, а другою тягнула мене за собою, то у кабінеті директора я випалила: -Із себе я своєї вини не знімаю, а хто ще був зі мною, казати не буду. Директор, ледь стримуючи усмішку, мовив: -А я й не чекаю цього від тебе, - і до виховательки, - ви б хоч пляшку заховали під полу. Кумедність цієї неоднозначної картини, видно, розвеселила його, а, можливо, згадались і свої студенські роки. Так я отримала ще один нагальний урок від життя. Ще одна подія сколихнула мене із середини своєю обсолютною несуразністю. Ми, учні восьмих класів, знали, що інші класи готуються до участі у загальношкільній конкурсній програмі на краще виконання патріотичних пісень та нам наші класні керівники, чомусь, про те, щоб ми також готувались до нього не сказали, а в день концерту, нас усіх, у добровільно-примусовому порядку, запросили до залу, як глядачів. А, після закінчення концерту, на сцену вийшла Лілія Данилівна, замісник директора по виховній роботі з дітьми і наголосила, підкреслюючи, власне, нашу так звану безвідповідальну-бездіяльність: -Дякую усім учням перших та сьомих класів, які брали участь у проведенні такого гарного концерту. Від такої промови ми дістали короткочасний больовий шок, з ним і розійшлись по домівках, а в середині у кожного із нас бунтувало почуття несправедливості. Скоро потому відбулися комсомольські збори, де я, як секретар шкільної комсомольської організації, мала звітувати про зроблену мною роботу та висунути кандидата на свого наступника. І тут із моїх вуст, і вирвались слова, що засіли в моїй свідомості, після того концерту, і я сказала, що вчителі мають нас за "живих мерців". На зборах була присутня тільки одна вчителька, Галина Дмитрівна. Вона не знайшлась, що відповісти на мої слова, а я трішки охолонувши подумала, що тепер мені таки не поздоровиться. Та я помилилась. Галина Дмитрівна промовчила, інакше хтось із учителів таки дорікнув би мені таким висловом. Так я отримала ще один життєвий досвід, який свідчив, що розумні люди, незважаючи на певний внутрішній дискомфорт від почутого на свій рахунок, здатні і собі зробити з цього корисні для себе висновки. Ось так закінчилось моє безхмарне дитинстно, а назустріч йому ступила юність, а за нею і зрілість, і ще багато разів саме життя ставало мені, коли жорстким, а коли і поблажливим учителем. 20.01.14

ID: 473804
Рубрика: Вірші, Нарис
дата надходження: 20.01.2014 13:39:34
© дата внесення змiн: 14.09.2016 01:30:00
автор: Валентина Ланевич

Мені подобається 2 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (896)
В тому числі авторами сайту (28) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі.




КОМЕНТАРІ

Радченко, 30.09.2016 - 11:57
Гарно. І як я пропустила цей твір? 12 12 12
 
Валентина Ланевич відповів на коментар Радченко, 01.01.1970 - 03:00
Хіба ж за всім услідкуєш? biggrin Та однако надійшов час і його прочитати. 16 Дякую, Олю! give_rose
 
З превеликим задоволенням прочитала. Майстерно, що й казати! Не пройшли дарма Ваші життєві уроки. бо і поезія, і проза класні. Відчувається єднання з природою.
З Весною Вас, Валечко! Хай весняно буде завжди на душі. 12 12 12 16 17 give_rose
 
Валентина Ланевич відповів на коментар Ганна Верес (Демиденко), 01.01.1970 - 03:00
Так, дитинство все певною мірою відкладає свійвідпечаток на нас, бо формує наш первинний світогляд. 16 Дякую, Ганно! give_rose Навзаєм! friends
 
OlgaSydoruk, 25.01.2015 - 22:42
12 12 12 Классно,интересно,..вдохновения,..воспоминания ведь не закончились? give_rose friends
 
Валентина Ланевич відповів на коментар OlgaSydoruk, 01.01.1970 - 03:00
Ой, не знаю, Олечко, можливо, коли буде більше вільного часу, щось іще й пригадається. flirt Дякую люба! 16 friends
 
Ліоліна, 21.01.2014 - 11:00
Валюнь, спасибі, нагадала дитинство. А от я сама була нянькою для свого братика 16 42 43 39 39 39
 
Валентина Ланевич відповів на коментар Ліоліна, 01.01.1970 - 03:00
Молодша сестра молодша за мене тільки на два роки, няньки з мене бути ще не могло та воювали за прихильність до кожного з нас старшої нашої сестри з нею ми доволі довго. 16 Дякую, Ліоліночко! give_rose friends
 
Віталій Назарук, 21.01.2014 - 05:58
12 16 flo12
 
Валентина Ланевич відповів на коментар Віталій Назарук, 01.01.1970 - 03:00
Дякую щиро, Віталій! 16 give_rose friends
 
Наталя Данилюк, 21.01.2014 - 01:26
Так світло і ностальгійно! 16 Сподобалась Ваша душевна розповідь про свої дитячі літа! 12 Кожному з нас є що згадати... girl_sigh 19 flo32 icon_flower
 
Валентина Ланевич відповів на коментар Наталя Данилюк, 01.01.1970 - 03:00
...всі ми родом з дитинства і воно є міцною зав’яззю, тією невидимою ниткою, що супроводжує нас постійно по житті... 16 Дякую, Наталочко! 16 give_rose
 
Дід Миколай, 20.01.2014 - 22:53
flo12
 
Валентина Ланевич відповів на коментар Дід Миколай, 01.01.1970 - 03:00
Дякую від душі, Миколо! 16 give_rose friends
 
Lana P., 20.01.2014 - 19:44
Сокровенно і читається затишно. 12 give_rose apple
 
Валентина Ланевич відповів на коментар Lana P., 01.01.1970 - 03:00
І мені дуже приємно, що вам сподобалось! 16 Дякую, Лано! 16 give_rose
 
НАДЕЖДА М., 20.01.2014 - 19:02
12 12 Гарні, приємні спогади і мені навіяла твоя розповідь..
Дякую тобі, Валюша...
flo11 flo11 flo11
 
Валентина Ланевич відповів на коментар НАДЕЖДА М., 01.01.1970 - 03:00
Так. Спогади дитинства відвідують нас не один раз на протязі нашого подальшого життя. 16 Дякую, Надійко! 16 flo21
 
Любов Ігнатова, 20.01.2014 - 18:56
У Вас гарна проза - не читаєш, а переживаєш усе написане Вами. Дуже сподобалося! Особливого присмаку надають Ваші життєві уроки ...
 
Валентина Ланевич відповів на коментар Любов Ігнатова, 01.01.1970 - 03:00
Хотілось виділити якісь особливі моменти, бо ж і з свого дитинства ми виносим певний досвід, який і у майбутньому стає чи не основою нашої життєвої позиції. smile Дякую, Люба! 16 give_rose
 
Леся Shmigelska, 20.01.2014 - 18:44
Валю, приємно здивувала щирою і такою "терпкою на смак" прозою. дитинства...Гарно, дууже-е-е! 16 give_rose 23
 
Валентина Ланевич відповів на коментар Леся Shmigelska, 01.01.1970 - 03:00
І я, Лесю, щиро рада, що вона прийшлась тобі до душі. Дитинство залишає у пам’яті, у душі свій неповторний слід.16 Дякую! give_rose friends
 
Раїса Гришина, 20.01.2014 - 17:25
Ми були дітьми природи, її невід’ємною часткою, так, як своїми босими ногами відчували дихання землі, бо ходили по ній босоніж з ранньої весни до самої холодної осені.

Валечка, трудно нам было, но я об этом не жалею... 12 16 give_rose
 
Валентина Ланевич відповів на коментар Раїса Гришина, 01.01.1970 - 03:00
...було, звичайно, по всякому та ми все таки були дітьми тієї єпохи і почувались щасливими, живучи у ній... 16 Дякую, Рая! give_rose friends
 
A.Kar-Te, 20.01.2014 - 16:24
12 Валюша, интересно было. А природа, да кувшинки tender Я ведь тоже выросла на природе. Помню, как ловила стрекоз в садоводстве (большущая территория парковая) на р.Тарапуньке biggrin в Полтаве. Ну и много иного..
.Пробудила ты и мои воспоминания. Спасибо wink
16 friendz give_rose
 
Валентина Ланевич відповів на коментар A.Kar-Te, 01.01.1970 - 03:00
І мені приємно це чути, бо, признаюсь, я добряче сумнівалась, як сприйметься те, що я описала... flirt Сердечно дякую, Олечко! 16 friends
 
klasno))))))))))))) apple give_rose friends cry frown biggrin 16 : 12 friends
 
Валентина Ланевич відповів на коментар Той,що воює з вітряками, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Богдане, дякую!!! 16 give_rose friends
 
Навіяли багато спогадів, дякую. 12 12 12 icon_flower
 
Валентина Ланевич відповів на коментар Антоніна Грицаюк, 01.01.1970 - 03:00
І Вам, Антоніно, моє щире дякую! 16 22 give_rose
 

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  Звичка
Оксана Батицька: - Пристрасть(має звичку)
Синонім до слова:  Звичка
Оксана Батицька: - Навичка
Синонім до слова:  Довкілля
Василь Стасюк: - Виднокрай
Синонім до слова:  Звичка
Genyk: - Заїздуля
Знайти несловникові синоніми до слова:  Звичка
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  пульт телевізора
Вячеслав Рындин: - клондайк микробов
Синонім до слова:  пристосуванець
Володимир Осінній: - Верхнього бранець
Синонім до слова:  пристосуванець
dashavsky: - Нахлібник. Ж...лиз.
Синонім до слова:  пристосуванець
Катерина Собова: - :12: Присмоктувач
Синонім до слова:  пристосуванець
Genyk: - Водяний
Синонім до слова:  пристосуванець
Orfey: - Человекохамелеонец
Знайти несловникові синоніми до слова:  пристосуванець
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Охоронець
Master-capt: - Часовий,Караульний.Вартовий.
Синонім до слова:  Охоронець
Master-capt: - Вертухай. Ангел. Зберігач.
Синонім до слова:  Охоронець
Svitlana_Belyakova: - вартовий
Синонім до слова:  Ризик
Genyk: - фіфтін
Синонім до слова:  Телепень
Стася Сум: - немудрик, тугохідько, габздамозг
Синонім до слова:  Охоронець
Стася Сум: - спикурИ габздАмені
Синонім до слова:  Ризик
Svitlana_Belyakova: - Передчуття різких змін
Синонім до слова:  Телепень
Майстер Слова: - Довбень
Синонім до слова:  Охоронець
Валентина Рубан: - :12: Прекрасно :flo12: :flo11: :flo12:
Синонім до слова:  Довкілля
Майстер Слова: - Не я
Синонім до слова:  Хліб
Майстер Слова: - Сухарь
Синонім до слова:  Охоронець
Майстер Слова: - Гвардієць
Синонім до слова:  Лавка
СОЛНЕЧНАЯ: - Твердосид
Синонім до слова:  пульт телевізора
СОЛНЕЧНАЯ: - кнопкоправ
Синонім до слова:  Вікно
СОЛНЕЧНАЯ: - Продувник,сонцесвіт
Синонім до слова:  Хліб
СОЛНЕЧНАЯ: - НасИтник,буханЕць
Синонім до слова:  Довкілля
СОЛНЕЧНАЯ: - землесвіт
Синонім до слова:  збагнути
СОЛНЕЧНАЯ: - дотелепать
Синонім до слова:  крісло
СОЛНЕЧНАЯ: - подпопник
Синонім до слова:  крісло
Genyk: - Задотримач
Синонім до слова:  Мереживо
Svitlana_Belyakova: - визерунок павутинка
Синонім до слова:  збагнути
Svitlana_Belyakova: - конче дійшло
Синонім до слова:  Мереживо
ЮНата: - плетиво
Синонім до слова:  Довкілля
ЮНата: - виднокруг
Синонім до слова:  збагнути
ЮНата: - дотумкати
Синонім до слова:  Хліб
Genyk: - Головавсіх
Синонім до слова:  Ризик
Genyk: - Шампанзик
Синонім до слова:  збагнути
Genyk: - Потилицечух
Нові твори