А давай я скажу красиві слова на останок,
І ми більше не будемо смуток ділить.
А давай ти відкриєш для іншої казки світанок,
Й все, що було полетить в забуття у цю ж мить...
А давай ми повернем минуле,
І Булгаков нехай не кричить,
Що не може вже бути, як було.
Бо ми зможемо все пережить...
А, може, не варто себе знов губить?
І все, як данне сприйняти?
І все-́таки, ні, мій вибір вже не змінить.
Навіщо ж іще раз монету в надії кидати.