Коли вікна зашторить вечір,
А будинки розплющать очі,
І звичайні буденні речі
Стануть дивні, якісь пророчі;
Коли місяць сплете мережку
Із реальності й сновидіння,
І на річку опустить стежку,
Що веде в його володіння ;
Коли сум заповзе зненацька
В потаємну кишеньку серця,
І самотня сльоза дурацька
На тривожні думки озветься -
Ти прийдеш ...Крізь часи і простір
Принесеш синьооку ласку ...
І в обіймах твоïх так просто
Знову вірить в чарІвну казку ...
Когда сердце зудит и ноет,
Когда душу мою колбасит,
Я Любаву опять открою,
Почитаю...
И всё - прекрасно.
***
Ты не то что до сборника, ты до многотомника доросла. И монографии - по ходу... И ещё министерский портфель бы тебе. Культурный. А то Табачник давно не тянет. А ты - тянешь. Давно и надёжно
Любов Ігнатова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
ага, аки лошадка ...
не, я в политику не хочу -скушают меня там, с потрохами....
а вот за душевность твою и менячитание -большое тебе спасибище, Андрейка!!!
У твоєму вірші мені особливо сподобалися ось ці рядочки:
Коли вікна зашторить вечір, А будинки розплющать очі, Коли місяць сплете мережку Із реальності й сновидіння, Коли сум заповзе зненацька
В потаємну кишеньку серця - оригінальні алегорії!
Любов Ігнатова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую, Олю! Мені приємно, що Ви віднайшли цікавинку для себе у моєму вірші!
Лиш як зірка на небі зійде - Вийде місяць уповні, Ніжним сяйвом наповнить мене, І сховає свій усміх в долоні... Я до тебе приходжу щодня, Мрію, любий, про тебе щоночі, Виглядаю тебе іздаля - Сльози-роси наповнюють очі... Ти далекий, як зорі небесні, Разом з місяцем ввечері сходиш - Не одну вже зустріла я весну З болем в серці - бо ти не приходиш...
Любов Ігнатова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Але вірю -ти все ж прийдеш,
Крізь дощі і вітри, снігопади...
Тоді щастю не буде меж,
Тоді буде шаленств торнадо ...