Безглузді слова ніжно цілують твої долоні
Поки весняний вітер обвиває грецькі колони
Брехливі слова ніжно цілують твою шию
Ти не хочеш чути правду, та я її тобі відкрию
Одного разу я піддався бажанням
І всі мої почуття упали під прес
Ти могла втікати світ за очі
Але лишилась відстоювати свій інтерес
Я називав твою посмішку золотою
Твоє тіло - мармуром античної богині
Клявся що коли закриєш очі
Я не переживу тебе ні на годину
Я вірив, що твоя увага до мене варта мільйону баксів
А риси твого обличча створив Італійський майстер
...
...
Коли двері зачинялися на ключ
Був момент, що я не міг повірити своїй удачі
Пробуджений запахом отруйної кави
Твій язик солодкий, а губи пустельно гарячі
Я відчував на спині погляди незнайомих людей
Які ніколи очима не побачать світ моїх ідей
Я тримав на думці безліч напів прозорих фактів
Зовсім безцінних еталонів театральних актів
Давно не бачив у власних емоціях так багато бруду
Доки вчора під вечер ти не запитала "коли ти мене нарешті забудеш?"
Я вже і думати не хотів, що після стількох років
На цьому полі битви не може статись ніякого чуда
Я не зробив ніяких висновків
Увімкнув телевізор і дивився прогноз погоди
Ведуча сказала мені остерігатися блискавки
Якщо її не викраде із неба жоден злодій
Я згадував твій егоїзм і заздрощі до усміхнених прохожих
Тиждневі суперчки як невиліковні хвороби
Інколи ти ставала сама на себе несхожа
Дивно визнавати, що тоді це було мені до вподоби
Мов загублений солдат Антанти, я стояв на перехресті
Крізь гіркий дим задушливих вагонів розмовляв з привидами мовою жестів
Коли капелан цілував розпяття і читав молитву
Я думав, що виграю війну, програвши кожну битву
Несподівано прокинувшись вночі посеред автостради
Відганяв усі думки про тебе, був і сам тому не радий
Побачив марево твоєї вроди на горизонті всього лиш за крок
Воно пролетіло у мене над головою і понеслось до зірок
Тобі сподобався, всього-лише, один із них
А я завжди чекав тебе, здавалося, найкращу
Все те, що не вдавалось передати із словами
Лишилося забутим вантажем, таємно винести його було найтяжче
Ти раптово розчинилася у прохолоді ранку
Коли сіру сталь калюж точила мимолітна осінь
Спускалася по сходах столітнього замку
Не помічала блідий Місяць і кров на своєму волоссі
Осінній вітер вірвався у твоє відчинене вікно
Змітав серветки зі столу мов квіти із могили
Я би забув те що сталося тоді так давно
Як би згадати те, що до тебе було, знайшов в собі сили
І ось гравітація знову кидає мене на підлогу
І примарна нагода знову розлітається на друзки
Ти випустила голодного лева під моїм порогом
А я прив’язав його на мотузку, не знаючи звідки він і де моя клітка
Твої друзі тебе кривдять так, що викликають твою радість
А я вибачаюсь зі сльозами і здобуваю довічну ненависть
Зараз все що ти чуєш від мене, для тебе немає ніякого значення
Та як би там не було, я не винен, але мені всерівно не заслужити пробачення
Тому що плюси стали мінусами, а мінуси плюсами
Це лише протилежні полюси у твоїй голові
І те, що не повинно було стати поміж нами
Давно уже згоріло і попелом розвіялось в траві
Підлога Англійського замку не чекала моєї стопи
Я побачив запрошених гостів, невже раніше я був сліпий
Ти казкова принцеса в оточенні джентельменів
Твої уста усміхнені, а очі не дивляться на мене
Проклятий зневагою семи днів тиждня я переступив поріг назад
Щасливці в освітлених залах розважалися, коли з неба посипав град
Сильною волею я вирішив, що тебе дочекатися у змозі
Спостерігав як рання весна повільно перетворюється в осінь
І здавалося, що більше до тебе я не відчуватиму нічого
Ти колись читала мої книги, але не взяла з них ані слова нового
Кожного разу коли я плазував біля твоїх дверей
Я прагнув завоювати трофей, якого не вартий навіть Одіссей
Але зараз я лечу униз по неосвітленій дорозі
Униз де вітер, а на зустріч грози, униз на швидкості, бо стояти не в змозі
Я лечу за твоїм силуетом, до перехрестя закритих шляхів
І догнати уже не в змозі, але знай - я дуже цього хотів
Я буду мріяти про тебе, і зустріну поглядом у снах
Це будуть всього лише спогади, які навівають страх
Того, що я приречений прожити вічність вчорашнім днем
Наші пройдені шляхи ми не повторим, але назовем
Забувши про це я отримав свободу і вибух емоцій, який розривав мої вени
На прощання поцілував твою щоку і відчув пристрасть, приховану від мене
Ти ніколи не дізнаєшся, про біль, що я переживав заради тебе, ріжучи вогнем емаль
Коли я потиснув руку, привиду, на якого ти мене проміняла, я відчував лише жаль
Безглузді слова ніжно тримають тебе у полоні
Поки осінні хвилі змивають у море грецькі колони
Брехливі слова ніжно цілують твою шию
Ти ніколи не дізнаєшся про моє кохання, а я його тобі ніколи не відкрию
ID:
449963
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 19.09.2013 00:01:12
© дата внесення змiн: 15.11.2013 13:50:35
автор: ura0701
Вкажіть причину вашої скарги
|
