без про́диху трудяться павуки
і паву́чки-майстрині:
тчуть білі ажурні сонцесхожі серве́тки –
і складають, рахуючи, у соснові скрині:
робота потрібна
і плодотвор-на…
але всі – як одна
...арахно,
до безкінечності ж відміні
безмежні –
внутрішні світи́:
для чого ж вам,
достойним павукам,
копіювати
одне у одного сюжети
і о́брази запозичати –
повторювати-множити?..
хоч як не вуалюй і не крути,
це все одно назветься плагіатом…
невже сама в собі не бачиш ти
свого(!) нюансу красоти,
щоб пережити… провідчути!
і висловити-передати,
якщо потребу маєш ткати?
чужі метафори старанно приховати,
думки-ідеї перефразувати –
це не творити,
а компілювати:
як ніби кимось їдене уже
приготувати
і пригощати-цитувати…
за власне видавати
оригінальне те, що у самій собі
можеш побачити,
осмислити
і відтворити-описати –
тільки ти:
до безкінечності ж відмінні
усього мислячого внутрішні світи…
…може б мені в ганчірочку мовчати,
але натура, знаєш… змушує
єство моє –
щоб підказати… щоб допомогти…
шукати! – а там уже:
знайти чи не знайти…
арахна обізвалася: «…це ти,
дитя обмеженого спектру сліпоти?
як самовпевнено берешся!
арахну вчити
як слід їй прясти,
і як слід їй тка-ти…
слова твої –
відлуння пустоти
одноманітними здаються результати
мого ткання? –
бо так їх бачиш і сприймаєш ти…
…якщо знадво́ру вдень на вікна хати
поглянути –
здадуться темними і непрони́кними вони,
одноманітними,
як наші схематичні павути́ни…
якщо ж дивитися у вікна з хати, із середи́ни,
відкриються ен-вимірні світи,
відкриються живі картини:
ввійди в моє буття,
людино,
і позирни, як я – ізсереди́ни
у концентричних кіл глиби́ни
моєї павутини:
якраз закінчую прекрасне полотно –
невже тобі не видно,
яке – у колориті і деталях,
довершено узгоджене воно?..
ось тут у мене, бачиш, пліт вербо́вий
красиво і майстерно спле́тено,
проз нього виноград пробрався:
яка тендітна і витка його лоза…
яка листків доло́нистих затишна гущавінь
і кетягів прозоро золотиста по́вінь…
тепер уліво відступи на крок –
і замість винограду з плотом –
побачиш мій
майстерно витканий,
до зубчиків і про́жилків, листок –
у сонячній
пасте́льній позолоті…
і ще на крок…»
«…чекай, я зрозуміла…
арахно, ти майстриня справді вміла,
але ж…
листок і небо, виноград і пліт –
існують поза павутиною твоєю…
твій витвір – лиш обра́млення,
деталіза́тор, при́від…
усе це – не твоє!
у всього цього – інший Автор є…»
«…якраз у тому й діло:
не трафаретну норму –
я тчу
таку сонцеподібну,
прозоро-абсолютну форму,
яка вміщає в себе об`єктивний світ…
і суб`єктивний всесвіт…
ми тво́римо для зрячих:
кому дано – той суть саму
проз форму-схему,
проз образ, проз абстракцію побачить…»
«…тебе послухати – себе забути…
майстерно тчеш і мовиш ти…
про форму ста́́ло-ідеальну «назавжди»,
про суть буття,
про особисте сприйняття́,
про все́світи –
та з толку і з пуття
мене красотами-зворотами не збити:
твоя майстерність «досконало повторити»
чужу ідею, візерунок слів,
оригінальний вдалий вислів –
це що завгодно – тільки не «творити»…
у павуків, либонь, свої закони
але – так бачу:
усі запозичальники,
без посилань тим паче,
«постопники» –
давно і правильно зовуться епігони*…
хоч як пояснюй, обґрунтовуй і верти
арахно, вибач і прости:
чи знаєш, чи не знаєш,
але по суті – епігонка ти…
11.09.2013
*Епігонство (грец. έπίγονοζ — народження, пізніше — нащадок) — наслідування, що характеризується несамостійністю художнього мислення, поверховим копіюванням певних літературних творів попередників. Епігони найчастіше йдуть шляхом зовнішнього копіювання форми літературного твору, повторення його проблематики, сюжетного й композиційного вирішення теми, «перетравлювання» чужих вдалих образів і висловів.
Валю,у павуків також різні відчуття, узори павутинок і почуття!
чудові асоціації і порівняння!
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
о, якраз я про це й кажу - закликаючи від імені арахни - людину - "поглянути із середини" на її "доробок"...))) але ж... зіткати майстерно вуаль і накинути на чийсь, скажімо, рояль - можна, звичайно, вважати після такого рояль своїм, але він (рояль) все одно залишиться чужим (чиїмось) по суті... наслідування - це навчання своєрідне (художники вчаться, копіюючи роботи Майстрів - але вони називають це КОПІЯМИ, а не власними роботами,творами, хоч як би майстерно їм вдалося оригінал відомий перемалювати-скопіювати) - то отже, навчання, але грань тонка надзвичайно і її треба відчувати, ну і міру теж відчувати треба - ну не можна інакше... врешті, є такий хід, як посилання на автора, який надихнув ідеєю чи висловом яким вдалим, чи образом виразним... тоді все хоча б пристойно оформлено виходить... бо всі ми впливаємо одне на одного часом... так ми влаштовані...
мета цього написання - не осудити чи когось у чомусь звинуватити - але нагадати, що є в нашому спільному поетичному морі і такі небезпечно приховані рифи, як епігонія...)))
врешті - поезія - це спосіб (чи метод) осмислення - і Бога, і світу, і т.д. - осмислення! і таке можливе тільки через осмислення СЕБЕ - а не визнаного авторитета чи кумира...
дякую Вам, пані Lana P.за цікаву нашу розмову, і звичайно ж, за візит Ваш...
І що цікаво, колись епігонство було в моді, багато поетів з світовим ім"ям починали з наслідування...
Мене заінтригувала тема Вашого твору...(про форму я мовчу, бо виражала захоплення)Павутиння ...А чорний квадрат Мадевича?
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
наслідування в початках - це, либонь, етап "передбачений", як проба пера, його освоєння... але від дитячого наслідування великих і класиків є великий ризик перейти до "наслідування" сучасників і товаришів "по цеху", а це вже має іншу назву..))) і справа навіть не в тому, що "наслідування", це ніби "кривляння", ніби збирання меду не з квіток, а з інших щільників, а в тому, що це, як на мою думку, лінь якась душевно-інтелектуальна, неінтерес до світу і життя, як ніби спроба ховатися за вже апробоване, за спину якогось "попередника", страх висловити себе - "завєдомо" другорядність внутрішня і зовнішня амбітність... одне слово - топтання на одному місці, в "чужому сліді", як у чужій колії... а треба ж рости, рости...))) у природі не бачу таких прикладів - щоб яке дерево, чи тварина-комаха відмовилося від себе самого (прєзрєло себе) і намагалося б бути схожим на когось іншого - навпаки - ВСЕ відстоює свою індивідуальність - кожна травинка і тваринка...)))
"Павутиння ...А чорний квадрат Малевича?" - а тут Ви, люба пані zazemlenа заінтригували і вразили мене - ТУТ щось є... власне, павуки тчуть і розвішують символи Всесенної - точка, з якої виходять у всі сторони промені... правда, у ці "символи" павуки усього лише ловлять собі харч...
А як щодо постмодернізму? Кажуть, що це "стиль художнього мислення з притаманними йому рисами еклектики, тяжінням до стилізації, цитування, переінакшення, ремінісценції, алюзії. Митець має справу не з «чистим» матеріалом, а з "культурно освоєним".
Може описана арахна не епігонка, а постмодерністка!
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
цілком вірогідно, пане Вікторе - яке цікаве уточнення Ваше, чи то пропозиція задуматися... але, як на мене, чуже "освоювати" - це "їдене їсти", хоч як би воно й називалося... хоча - моя арахна симпатична, і я не проти, щоб вона була постмодерністкою, акщо це майже те саме, що і епігонство...)))
...тут різниця, мабуть, у "стилі художнього мислення" і "несамостійності художнього мислення"...
Гарний трактат про майстерність і арахноїзм, Валю! Звичайно, "внутрішні світи" у ожного свої,
та не кожен здатний оригінально офрмляти їх, відтак - епігонять... Мимоволі чи навмисне... Коли починаєш писати, ьобов'язково когось копіюєш... Читати, чк на мене, треба менше чужі твори, щоб знайти своє! Ч ине так... Є така наука "біоніка" - копіювання в техніці природних явищ і механізмів... Поетика природи може запобігти винекненню єпігонства...
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
читати інших - однозначно треба, якщо цікаво... читати можна і треба, щоб орієнтуватися хоча б... ну і отримувати радісне задоволення, тішачись удачами друзів і товаришів "по цеху"... брати чуже не можна, а де своє і де чуже людина завжди знає... вглибині себе знає поза сумнівами - де її здобуток, а де запозичення вдале... отам і вирішення проблеми епігонства - у правдивості перед собою... все просто - чуже брати не можна, і по тому... ще учням-початківцям "трошки можна" - поки вчаться, щоб швидше вчилися, а от "визрілим" - зась... а то можна так ніколи і не навчитися казати "по своєму і про своє"...
цей вірш - досить випадковий у мене, як і попередній... обидва виявилися неслухняними... але - є, то вже є...)))