Як з жінкою ми ходимо до лазні?
До сльоз в очах приємно це згадать,
Поводимо себе, в середині, як блазні,
Й ніхто у тім не може нам перешкоджать.
Отже у двох, заходим до парної,
Й по-перше, силою, вона на верх мене кладе,
На ту полицю, що на рівні з головою,
Й за кухликом водички вниз іде.
А потім поливає ней розпечене каміння,
Тут я насильства вже не можу припинить,
Вона ж готується демонструвати своє вміння,
Щоб до півсмерті чоловіка віником забить.
Щоб не обпектися, я під завісой пару,
Зістрибую на дві полиці вниз,
Але вона мене штовхає все ж до жару,
Бо хоче знову, щоби я у пекло ліз.
Тримаюсь, а вона жене гарячою водою,
Тут вже не можу протидіяти нічим,
І на полицю верхню, приготований до бою,
Лягаю, як під ремінь батька, винуватий син,
І тут вона вже починає лупцювати,
Два віники, стрибають, наче гумові м”ячі,
Не маю права я при цьому рота відкривати,
Бо вмить отримаю ще більше й горячіш.
Вона не просто віниками маше
А ще й при цьому згадує мені
Що не зробив чогось, чи міг зробити б краще,
Й карбує віник жаром кожне слово на спині.
Тут згадується все: що не помив посуду,
Не вибив килими і квіти не полив,
А я давлюсь від сміху від усього пересуду,
І терплю, дійсно сильний пару вплив.
А потім, ще згадає молоду сусідку,
З якою наче я задовго у під”їзді розмовляв,
Щє вигадає про мене якусь новеньку плітку,
По телефону що дівчачий голос наче мене запитав!
Але на цьому я її контратакую,
Бо їй вже стало важко мене лупцювать,
Тож і для неї пару я не пошкодую,
Бо моя черга їй питання задавать.
Кохаю жінку рідну до нестями,
Тому, не сильно її віниками б”ю,
Й при цьому в захисному стані,
Вона, а я питання задаю:
Чому вареники в четвер були холодні,
І в п”ятницю чому пресолила борщ?
Чому мені не посміхалася сьогодні?
Розмови з подругами довгі згадую також?
А потім, на руках несу мою миленьку,
Й в найбільший сніговий замет її кладу,
Тепло відходить від неї швиденько
І почуває вона себе, наче риба на льоду.
Самій на ноги важко її встати,
Бо сніг глибокий, й я підвестись не даю,
І починає у цю мить вона казати:
“Ти мій єдиний і лише тебе люблю.”
І те що віником не буде сильно бити,
І пилесосом килим вичистить сама,
Про те що полила вже і без мене квіти,
Про те що кращий я і іншого нема.
Тоді підношу догори захолоднілу,
Цілую в губи й грію на руках,
Заходимо ми після лазні у квартиру
І тільки посмішка і докору нема в її очах.
Знайомі і сусіди, всі згоряють від бажання,
Дізнатись, як без сварок з жінкою живем,
І щоб для себе з”ясувати це питання,
В неділю разом, до лазнички, знов підем.
ID:
4438
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 24.05.2005 01:03:29
© дата внесення змiн: 24.05.2005 01:03:29
автор: ОЛЕГ СЕРГІЄНКО
Вкажіть причину вашої скарги
|
