Не може тривати вічністю мить
Роззброєних миром обійм.
Годинник втратив стрілки свої
На вокзалі новітніх смертей,
Так і очі твої загубили
Відрізки до людських душ.
Але це не чуття. Це портрет.
Він світить на мене своєю глибиною,
І, щоб не втратити кругозору, хоч очі мруж.
Криком прогірклим,
Настояним виттям
Я перетинаю північ темної пори.
Коли я відчувала потоки болю,
Ти казав, що це каяття,
Новітнє прокляття згори.
Тільки зерах, тільки зерах,
Сяйво сонця – омани
Дарувало сили на черговий бій,
Тільки моя вада до самозречення
Не дозволяла
Обмащувати найдорожчість у
Протяжливість «мій».
Як же я можу привласнювати,
Коли ти маєш бажання до втеч,
Коли нові дороги прокладаються
Зсередини задля народження нових меж.
Тільки шість днів ми страждали
Задля оновлення грішних земель,
А на сьомий не було відпочинку
Серед бруду анти-творінь,
Коли ж все закінчиться, звершиться
Ні’кому буде казати про істину,
Ніхто й не знатиме про гіркість
філософської втоми
У слові «Амінь».